В Україні є «GOLDI»: як розвивається під час війни рівненський бренд одягу

08 Жовтня 2022, 13:15
Власник Льонокомбінату Олег Червонюк 6235
Власник Льонокомбінату Олег Червонюк

На рівненському Льонокомбінаті від початку повномасштабного вторгнення виготовили та передали тонни тканини на потреби ЗСУ, також плели сітки та купували техніку. 

Про діяльність фірмових магазинів під час війни, філософію та цінності підприємства журналістка Район.Рівне поспілкувалась із власником швейного промислу Олегом Червонюком.

«Не питайте мене за перший мільйон…»

– Чому Ви вирішили виробляти одяг?

– Я, взагалі, за освітою інженер-радіотехнік. Але тоді, коли я закінчив університет, в країні закінчилась ера радіоелектроніки. Всі радіозаводи закривались. Роботи не було, а я якраз одружився. І треба було щось вирішувати. 

Я взяв картонний ящик зубної пасти та продавав із асфальту. Так я почав займатись торгівлею. Потім розширив свій асортимент, і врешті-решт перейшов на торгівлю одягом.

Згодом я вже торгував одягом на ринку в Хмельницькому. Мабуть, в мене просто такий характер, мені завжди було цікаво, як відбувається сам процес виробництва та подобалось обладнання. Я здобув певний досвід і почав шити спідниці, для яких потрібні були лише дві швейні машинки. Технологія була досить примітивною і робили ми це все в гаражі. Потім ми перебрались в підвал, після орендували велике приміщення, і зрештою придбали власне.

Взагалі, якщо вам людина каже «не питайте мене за перший мільйон» і не може просто пояснити, як заробив капітал, то скоріш за все, цей бізнесмен нічим хорошим не закінчить. Навіть, якщо він дуже впливовий і великий.

– Розкажіть про свій найважчий і найкращий рік в бізнесі?

– Моє покоління бачило багато всякого: Радянський Союз, дев'яності, нульові. Але такого, як зараз, ще не було ніколи. Звісно, прикро, що йде війна, проте я сподіваюсь, що саме вона стане поштовхом, аби до влади прийшов справжній патріот. Я на це дуже сильно сподіваюсь, шансів, звісно, небагато. Але один завжди є.

А найкращий… знаєте, у 80-річної жінки запитують, коли їй краще жилось? При Сталіні, при Брежнєві чи при Хрущові? Вона каже, що, звісно, при Сталіні. Всі обурені, кажуть, що він же тиран. На що вона відповідає «він, звичайно, тиран, але мені тоді було 16 років». 

А взагалі життя прекрасна річ і треба цінувати кожен день. І, звичайно, знаходити час, щоб насолоджуватись моментом.

Ткацький верстат
Ткацький верстат

 «Сімейний бізнес – основа економіки»

– Яка модель бізнесу Вам найбільше резонує?

– Усі верстати, які ми використовуємо у своїй роботі, технології, виготовлені на європейському ринку. Переважно це німецьке обладнання, адже воно справді дуже якісне. До речі, цікавий факт, більшість компаній, в яких ми закуповуємо обладнання, працювали на військовий комплекс Німеччини в період Другої світової війни.

Особисто мені імпонує німецька модель підприємництва, оскільки більша частина бізнесів у них сімейні. Здебільшого, їхні компанії на ринку 120-140 років, тобто вже шосте-сьоме покоління успішно керує всіма процесами. Важливим фактором, який на це впливає, є те, що німці прекрасно знають своїх пращурів, і зовсім не для того, щоб цим хизуватись. Все досить прозаїчно. Перед одруженням наречені ретельно досліджують родовід одне одного, щоб потім не було неприємних несподіванок.

Те, що, на жаль, зробили в Радянському Союзі – все перекроїли та створили «радянську людину» – насправді прикро, адже в багатьох це вибило ґрунт з-під ніг.

Зараз ми в Україні вже робимо сімейний бізнес. Зокрема, наша компанія – яскравий приклад цьому. Я переконаний, що сімейний бізнес – це основа економіки. Проте нам потрібен певний час, щоб зліпити з нашого суспільства якусь структуру.

Льонокомбінат у Рівному
Льонокомбінат у Рівному

 «Я об’їздив весь світ, в пошуках найкращої котельні»

– Скільки електроенергії споживає ваше підприємство в день? Які енергоносії використовуєте на підприємстві? Що використовуєте для модернізації системи?

– Загалом для підприємства я зараз не можу сказати, а от для Льонокомбінату йде приблизно 1 МВт на годину.

Ми, в першу чергу, використовуємо енергоносії, щоб виготовляти тканину. В технології присутня пара, для виробництва якої потрібна енергія. 

Ще у 2012 році я побачив, що росія починає «гратися з газом». І вирішив шукати дешеву альтернативу. Зупинив свій вибір на біомасі: щепа, торф. Для нашого регіону це оптимальний варіант. Після цього я об’їздив весь світ у пошуках найкращої котельні. Знайшов і поставив її вперше в Україні. Ця котельня до сьогодні добре працює. А вже звідти частину пари ми беремо на обігрів приміщення.

На фабриці в Шепетівці ми встановлюємо сонячні панелі. Для нас, як для підприємства, це нормально, бо ми нікому нічого не продаємо, ми виробили енергію та спожили. Але вартість цих панелей достатньо висока, плюс всі забувають про їх утилізацію.

– Скільки тонн тканини виготовляєте впродовж дня?

– Ми можемо виготовити близько 20 тонн, але зараз виготовляємо близько 10. Все залежить від сезону, і останнім часом ринки достатньо сильно просіли. 

Нам зараз складно порахувати собівартість нашої продукції. Тобто по бухгалтерському обліку ми можемо порахувати, тому ще є закупки й продажі, а по управлінському – ні. Все дуже швидко змінюється, тому коли виставляєш ціну, то не до кінця розумієш, чи вона справді буде такою, чи швидко зміниться. Зараз головне завдання – зберегти підприємство та колектив. Фізично зберегти приміщення та обладнання.

– Звернула увагу, що по території Льонокомбінату бігають вівці. Яка їхня задача?

– Вони в нас замість газонокосарки.

Просушування полотна
Просушування полотна

«В Україні є «GOLDI» і слава Богу!»

– На які закордонні бренди рівняєтесь?

– Це питання економічної політики, дизайну, формування колекцій, формування стилю підприємства. Треба правильно вибрати той сегмент ринку й ту цінову політику, щоб мати успіх. І це все нам потрібно вивчати, якщо хочемо розвивати легку промисловість в країні. Тому всі навколо наші конкуренти, і всі спостерігають одне за одним.

Зрозуміло, що оскільки наша компанія не така велика, то на нас менше зважають. В основному дивляться на більші компанії, на їхні тенденції. Кожна країна, зазвичай, пишається своїм брендом в легкій промисловості. Іспанці, наприклад, пишаються – «Zara», шведи – «H&M», поляки – «Reserved», турки – «LC Waikiki». В Україні є «GOLDI» і слава Богу!

– Магазини в Польщі: як відкрились та чому закрились?

– Відкрились, тому що хотіли розширяти мережу, але почався коронавірус. Ситуація дійшла до того, що ми не могли потрапити в Польщу. Нас не випускали, і літаки не літали. Тому комунікація з польським відділом була мінімальною. У зв'язку з цим були вимушені закрити цей напрямок.

– Чи важко українському бренду конкурувати з європейськими?

– Звичайно, важко, тому що цей ринок глобалізується. І компанії стають більш потужні. Я боюсь, що їх може зійти до 30-50 брендів, які будуть монополістами на ринку. Але якби все було так просто, то війни б вигравали математики.

Уявімо, що є 6000 магазинів. У кожен магазин треба 10 одиниць однієї моделі одягу. Відповідно назагал виходить партія в 60 тисяч. А якщо 24 магазини, то треба 240 одиниць. І зрозуміло, що собівартість 60 тисяч буде нижчою, ніж 240. Це основа. Потім вже йде мова про можливості підприємства, дизайнерів, офіси по всьому світу. 

Конкурувати справді не просто. Тим більше, що в основному ці бренди розміщують свої замовлення на Сході. Це переважно Бангладеш, В’єтнам, Індія, Таїланд. Заробітна плата швачки в Бангладеші 120 доларів. В нас зарплата швачки доходить до 1 тисячі доларів. І дуже важко конкурувати з такою собівартістю робочої сили. 

Але ми знаходимо інші шляхи, ми знаходимось ближче до свого споживача, ми краще розуміємо потреби.

Фірмовий магазин
Фірмовий магазин

Читайте також: На текстильне виробництво у Рівному потрібні працівники

«Закордоном це здебільшого чоловіча робота»

– Чи працюють у вас чоловіки за швейними машинками?

– Так. Небагато, але є в Хмельницькому та Шепетівці. Раніше і тут були. Закордоном це здебільшого чоловіча робота.

– Раніше у вас на підприємстві працювали спеціалісти з Туреччини. Чи плануєте знову повертатись до цієї практики?

– У нас працювали люди із Туреччини, Німеччини та Італії. Іноземців ми зазвичай запрошуємо для передачі знаннь нашим робітникам. Бо в нас, на жаль, немає якісної освіти в цій галузі. В країні є багато училищ, які потрібно використовувати за призначенням. 

Я запитував у деяких людей чи витратили б вони п’ять років свого життя, щоб просто «сидіти на табуретці» й при цьому ще й платити за екзамени, так як зараз це робить наша молодь. Але як на мене це риторичне питання.

Освіта – це найголовніше. Ми ж насправді як держава витрачаємо на цей напрямок великі гроші. Може тоді нам не треба 1000 інженерів-технологів по текстилю в рік, жодного з яких не можна назвати спеціалістом? Треба шукати оптимальні шляхи для вирішення цієї проблеми.

Сучасне швейне обладнання
Сучасне швейне обладнання

«У Харкові згорів склад із тканиною»

– Як обирали міста, в яких мають бути ваші магазини?

– Зараз торгівля – це окрема наука. Просто відкрити один магазин, як раніше, вже не працює. Наразі потрібно розуміти, як все організувати. Як зробити, щоб люди приходили саме в цей торговий центр, які там мають бути представлені бренди, по якій ціновій політиці. 

У ті часи, коли я починав бізнес, потрібно було лише взяти зубну пасту, торгувати та заробляти. Зараз ніхто не купить пасту з картонного ящика на вулиці. Саме тому, ми відкривали магазини в містах і містечках, щоб бути більш доступними для споживача.

– Чи потрапили якісь магазини під окупацію?

– У Харкові згорів наш склад із тканиною. Збитки становлять близько 800 тисяч доларів. З Херсона ми з’їхали ще рік тому. У Донецьку і Луганську ми не мали магазинів. З торгового центру в Києві, там, де влучила ракета, ми з’їхали. Єдине, що там трохи покрали речей.

Процес виготовлення тканини
Процес виготовлення тканини

Процес фарбування тканини
Процес фарбування тканини

«Максимум, що ми можемо зробити для перемоги – це займатися своєю роботою»

– Яке перше рішення для свого підприємства ви прийняли 24 лютого?

– Я намагався закрити контракти, які в нас були. Повіддавати всім гроші. Це достатньо складна задача, і я думаю, що компанії з розумінням до цього поставились. 25 лютого коли я приїхав сюди, люди запитували як бути. Я сказав, що треба працювати та доробляти продукцію, а далі буде видно. 

– У нас зараз мобілізація. Чи багато з ваших працівників пішли воювати?

– Попри те, що в нас є бронь на підприємстві, 20 чоловіків воює. Є й такі, що пішли добровольцями.

– Яка кількість переселенців працює на вашому підприємстві?

– Близько 30 людей працює. І десь орієнтовно 100 проживає в гуртожитку. Ми збудували по факту тризірковий готель. Мешканці платять тільки за електроенергію. Я радий, що вдалось реалізувати цей проєкт.

– Чи була взагалі якась підтримка від тих людей, з якими ви взаємодієте за кордоном?

– Мені здебільшого писали. Телефонували до менеджерів. Керівник однієї італійської компанії перерахував 10 тисяч євро для нашого співробітника, щоб той купив все, що може бути необхідним.

– Як допомагали для ЗСУ на початку війни і як зараз?

– Люди приходять, просять, ми й допомагаємо. То одягом, то коптерами, то грошима на автомобілі. Також виробляємо великі партії трикотажної тканини спеціально для ЗСУ. Якщо телефонують бійці, яких я знаю особисто, то допомагаю фінансово. 

Коли я прийшов на підприємство на третій день війни, то застав там лише частину охоронців. Через декілька днів почали з’являтися й інші працівники. Дехто з менеджерів займався пошуком подушок для переселенців. Я розумів, що люди мають заспокоїтись. Коли все вже трохи вляглося, то я сказав, що максимум, що ми можемо зробити для перемоги, це займатися своєю роботою. 

На сьогодні ми як підприємство платимо податків на 10 мільйонів гривень в місяць тільки з заробітної плати. Плюс зарплата наших працівників – це ще 20 мільйонів. Усі ці гроші йдуть в економіку держави, бо люди витрачають кошти тут, на місці. Ми зараз працюємо на спрощеній системі на прибуток, але з обороту платимо 1,5 мільйона в місяць. І ще розмитнення. На мою думку,  це краще ніж просто знайти 10 подушок.

 

Обладнання
Обладнання

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024