Три виміри фільму «Чому я живий»

22 Листопада 2021, 17:39
Весілля Льончика і Фросі РЕЦЕНЗІЯ 587
Весілля Льончика і Фросі

4 листопада на широкі екрани вийшов фільм режисера Віллена Новака «Чому я живий» за мотивами автобіографічного оповідання Євгена Митька, який пережив німецьку окупацію в Маріуполі. У фільмі зіграли як досвідчені актори — Віктор Жданов, Олексій Горбунов, Ірина Мельник, Георгій Делієв, Ольга Радчук, так і молоді — Роланд Мішко, Анастасія Марків, Максим Горай. Стрічку створено Одеською кіностудією за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Дія фільму розгортається в Маріуполі під час Другої світової війни. Фільм оповідає про кохання юної українки Фросі та єврея Льончика, на заваді яких стає упереджене ставлення батька дівчини Олексія Івановича до євреїв. Та все змінює війна, адже саме під ризиком смертельної небезпеки справді має значення лише любов та взаєморозуміння. Головний заклик фільму  — залишатися людьми незалежно від зовнішніх перипетій, усіх складнощів життя та змін влади.

Батьки Льончика тримаються за руки напередодні обстрілу
Батьки Льончика тримаються за руки напередодні обстрілу

Читайте також: Людство не вчиться на помилках: у Луцьку відбувся допрем'єрний показ фільму «Чому я живий»

Візуальна складова та робота з деталями

Щодо візуального висвітлення епохи, то кінокартина виглядає досить естетично і сповна занурює в атмосферу 40-их років. Окремі кадри настільки тонко передають настрій через кольори та світло, що аж мурахи по шкірі пробігають. Також режисер приділяв велику увагу художнім деталям. 

Проте від фільму віє ностальгійністю до довоєнного періоду, що відчувається у загальній атмосфері кадрів, надмірній увазі до радянських плакатів та символіки. Чи погано те, що ми бачимо напис на стіні «Спасибо товарищу Сталину за счастливое детство»? Ні, якщо це використано як другорядна зовнішня декорація, що допомагає глядачу зануритися в зображувану епоху, а не навпаки — відволікає від основної дії. Інша деталь, яка викликає подив — портрет Пушкіна на стіні в будинку Олексія Івановича, що вказує на неоднозначні культурні орієнтири творців фільму.

Через ці ідеологічні аспекти виникають доволі змішані почуття, адже з одного боку стрічка витримує драматичну напругу і справді зворушує, а з іншого боку в сучасного глядача виникають питання щодо неоднозначної позиції авторів фільму. 

«Релігія охоче вбирається у візерунковий одяг мистецтва»
«Релігія охоче вбирається у візерунковий одяг мистецтва»

Загалом кінострічка розкриває багато актуальних для нашого суспільства тем — проблема батьків та дітей, перше кохання, прийняття інакшості один одного, самопожертва, міжнаціональна ворожнеча, жорстокість війни. Розгляньмо в деталях розкриття цих проблем на основі трьох вимірів фільму.

Вимір перший: мікрокосмос обійстя 

Війна, окупаційний режим, зрада сусідів — усе це ми сприймаємо крізь призму однієї української сім'ї, адже саме їй найбільше співпереживаємо. До того ж молодший брат Фросі відіграє роль своєрідного наратора, який і веде оповідь про події у його родині, таким чином він вводить нас в історію.

Сім'я Фросі відіграє роль своєрідного медіатора між нами та зовнішнім світом кінокартини. Ми насправді сприймаємо не самі події фільму, а те, як головні герої на них реагують та намагаються впоратися з усіма проблемами, дивимося на світ їхніми очима.

Тому важливу роль відіграє місце, у якому відбуваються більшість подій з фільму — дім та обійстя головних героїв. Саме на обійсті Олексія Івановича, батька Фросі, знайомляться батьки закоханих, народжується донька Фросі та Льончика, переховуються від нацистського режиму батьки Льончика, возз’єднується після розлуки війни родина. 

Сім'я ховається від обстрілів у погребі
Сім'я ховається від обстрілів у погребі

Льончик прощається з Фросею перед тим, як піти на війну
Льончик прощається з Фросею перед тим, як піти на війну

Саме інтимний та теплий простір будинку дає головним гером відчуття безпеки та захищеності від жахів війни, хоч в будь-який момент до дому могли прийти непрохані гості чи то зі свастикою на рукаві, чи то зі серпом і молотом. Також важливість будинку як сакрального місця виражена в тому, що Олексій Іванович, щирий християнин, має на покутті ікони. Віра була дуже важливою у сім'ї Олексія, хоч чоловіку за його переконання загрожував ГУГЛАГ.

Погріб, якому ховався голова родини під час приходу батьків Льончика, згодом стане прихистком під час бомбардування для усієї великої родини. Це свідчить також про зміну позиції батька, який не сприймав євреїв через інаковірування. Та не все так просто, адже у фільмі також показано те, що Олексій ще й заздрить батькові Льончика, бо той успішний оперний співак, тому конфлікт, що здавалося б виник на міжетнічній основі, має цілком зрозуміле пояснення. 

Фрося ховається від батька після того, як той дізнався, що вона вагітна від єврея
Фрося ховається від батька після того, як той дізнався, що вона вагітна від єврея

Показовою є сцена, у якій батько та Льончик моляться в одній кімнаті за здоров'я новонародженої доньки Льоні і Фросі. У цей момент стає зрозуміло, що ворожість зникла й існують певні речі вищі за наші переконання та вірування.

Батьки Фросі і Льончика
Батьки Фросі і Льончика

Вимір другий: планети навколо будинку

Виходячи за межі обійстя, ми зіштовхуємося й з іншими світами, які роблять фільм більш об'ємним. Таким чином нам привідкривають завісу у трьох інших важливих просторах — театрі, де працював батько Льончика, домі сім'ї Льоні та в будинку німецького офіцера.

Власне, будинок сім'ї Льончика ми бачимо на початку фільму, коли Фрося приходить до коханого, аби сповістити його про вагітність, та всередині стрічки, коли батьки Леоніда дізнаються про те, що над їхніми життями нависає небезпека. Отож, розкриття сім'ї Льончика і єврейського питання загалом відбувається здебільшого поза межами їхнього приватного простору. Ми бачимо те, як герої взаємодіють в інших середовищах — на роботі, в гостях, на вулиці. З одного боку, це трохи посуває сюжетну лінії конкретно цієї сім'ї і у центрі фільму все одно залишається українська сім'я. З іншого боку, шлюб Фросі і Льончика символічно об'єднує два роди, тому надалі простір будинку Олексія Івановича стає домом і прихистком для євреїв.  

Батьки Льончика
Батьки Льончика

Емоційно напруженими є сцени в театрі, у якому батько Льончика, переодягнений у шароварного козака, грає в опері «Запорожець за Дунаєм». Олексій Іванович, показово вийшов із зали під час того, як батько Льоні співав «... тепер я турок, не козак», сприйнявши це за знущання з українців, оскільки єврей репрезентує запорожців. До того, як ми вже знаємо, Олексій заздрив таланту співака.

Та цей образ козака наприкінці фільму набуває нових сенсів, адже батько Льоні повертається до пустого театру після розстрілу євреїв, під час якого  йому вдалося вижити, а дружині — ні. Ці відвідини театру стали останніми для чоловіка, адже він переодягнувся у свою звичну сценічну роль козака і скоїв самогубство на сцені, не витримавши жахів війни. 

 

Батько Льончика у ролі козака
Батько Льончика у ролі козака

Фрося з батьком
Фрося з батьком

Вимір третій: суспільно-політичний 

Наступні два виміри розглянемо в контексті суспільно-політичних змін, адже саме під впливом зміни влади ми спостерігали розкриття наступних просторів.

Будинок німецького офіцера ми бачимо за весь фільм лише раз, а проте те, що в ньому відбувається, зображує те, на які жертви готові йти люди, аби тільки пережити скрутні часи. Власне, після того, як Льончик пішов на війну, Фросю з донькою забрав до себе німецький офіцер. З одного боку Фросі доводилося кохатися з ворогом, а з іншого боку тільки таким чином вона могла врятувати свою доньку з єврейським корінням та допомогти сім'ї, адже німець надавав їм продовольство. 

Оголошення для маріупольських євреїв
Оголошення для маріупольських євреїв

І останній простір — житло сусідів, які увесь час слідкували за тим, що відбувається в інших. Вони ж були стукачами й видали німцям, що сім'я Олексія Володимировича переховує євреїв. Сусіди не зглянулася навіть над однорічною донечкою Фросі, і розповіли німцям про неї. Ці люди — пристосуванці режимів, адже вони змінювали стяг над будинком кожного разу, коли змінювалася влада. Власне, прапори над будинком такі ж хиткі, які їхні переконання і моральні цінності. 

Таким чином, нам показано те, що між українцями немає соборності, адже при зміні влади всі здають своїх. І це висвітлено так, наче в час війни не такий страшний німець, як твій сусід, який може в будь-який момент підставити тебе, аби врятувати власну шкуру. Власне, батька Льончика під час війни переховувала як сім'я Фросі, так і «наші німці», що свідчить про те, що людність не має національності й не носить форму.

Сусід, який змінює символ на своєму даху
Сусід, який змінює символ на своєму даху

Українець, що перейшов на бік німців
Українець, що перейшов на бік німців

Позапросторове: кохання і море

Напевно, море — найбільш життєствердний образ у фільмі. Адже саме з цієї бурхливої стихії зароджується кохання юної Фросі й Льоні, які після танців ходили досліджувати його морські глибини. І хоч зовнішні обставини обпекли головних героїв та загнали їх у складні життєві ситуації, проте любов допомогла їм вижити у найскрутніших обставинах.

Загалом, стрічка точно не залишить глядача байдужим, адже вона торкається загальнолюдських цінностей і зворушує як людей, які чули про період Другої світової війни з перших вуст, так і тих, що читали про неї лише в підручниках з історії.

Льончик і брат Фросі зустрілися на узбережжі Азовського моря
Льончик і брат Фросі зустрілися на узбережжі Азовського моря

Читайте також: Сто днів для культури: редакція Район.in.ua збирає кошти на новий проєкт

*

*

*

Якщо вам сподобався цей текст – підтримайте Район.Культура довільним внеском на Спільнокошті

Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021