Щоденник, який не щоденник, або Кілька слів про книгу Юлії Новак-Голубєвої, яка змушує (за)мислитися

12 Листопада 2021, 18:31
Щоденник, який не щоденник або Кілька слів про книгу Юлії Новак-Голубєвої, яка змушує (за)мислитися 9447
Щоденник, який не щоденник або Кілька слів про книгу Юлії Новак-Голубєвої, яка змушує (за)мислитися

Я трохи побоююся читати книги авторів, яких знаю особисто. Але в цьому випадку було трохи не так. По-перше, окремі оповідки книги я вже читала в інстаграмі. По-друге, авторка ще у вступному слові зазначила, що «тут усі персонажі, події та почуття реальні». Отож, додумувати не довелося. Більше треба було слухати і чути, споглядати збоку, щоб побачити.

Оскільки поштовхом до написання книги «Мислю» Юлії Новак-Голубєвої, уже другої за ліком, стало материнство, знайти у виданні історії про донечок і мамські будні було цілком прогнозовано. Але й не зовсім, бо, як зізналася авторка на сторінках, «можна було б мамин щоденник писати по-інакшому», розповідаючи про більші й менші халепи, розкидані іграшки, синці, невстигання й усе те, що входить у «класичний набір» молодої мами. Але ні. У книзі і, як відчувається, у світогляді проглядається радісна нотка, сонячний промінець, який із найбільшої темряви вихоплює світло.

За жанром книга «Мислю» Юлії Новак-Голубєвої – це почасти щоденник, який не зовсім щоденник. Її основа – щоденне життя, літопис однієї родини. Але це не монотонна оповідь про будні, а яскраві клапті вражень, думок, спостережень. У книзі кілька тематичних розділів: «Щоденні істини», «Таїни буття», «Листи дітям», а ще вступне й завершальне слово.

Про різницю великих і малих розкаже читачам оповідка «Сила польоту». У ній Юля розказує, як одна з її донечок переконує, що он полетіла жяба а мама вперто бачить пташку… І хтозна, хто має рацію. Бо в кожного – своє (бачення, фантазії, потреби). А ще в кожного свої клопоти, великі й малі, постійні чи минучі. Наприклад, в оповідці «Усе серйозно» авторка міркує про те, як знецінюються дитячі хвилювання крізь призму дорослого досвіду. Тут знайдуться  згадки її про випускні екзамени 9 класу (пам’ятаєте відчуття, наче ті іспити – найважливіші в житті?), про роботу, зрештою хвилювання за дітей. І тут же на відстані витягнутої руки дитячі хвилювання про загублену іграшку, тимчасово перервану (бо діти довго не гніваються) дружбу й інше, не суттєве на дорослий погляд. Несподіваний і очевидний висновок-порівнювання дитячих іграшок із «важливими дорослими речами», як-от, комп’ютер змушує обернутися до дитячих клопотів і переосмислити їх.

Величезним емоційно-просторовим шаром «лежить» у книжці розповідь про те, як виховувати дитину з інвалідністю. І хоч елементи оповіді розкидані в різних місцях, вони наче елементи мозаїки. У фрагменті «Деколи зайве шукати причин» Юля з оголеними нервами зізнається в сумнівах, у пошуках відповідей на питання про те, чому народилася хвора дитинка. І раптом вивертає на голову осяяння: 

«Я навіть здогадувалася, що не на дитину вплинули якісь причини, а саме це дитя і є причиною, наслідки якої – віра, надія, любов, диво, радість, сила, життєлюбство…. І наша здатність проявити краще, що в нас є»

Болісно розказує авторка про те, як «невигідно народжувати хворих» – про боротьбу з упередженнями й непотрібною їй жорстокою співчутливістю чужих людей. А ще буває про біль материнського серця, як-от в оповідці «На руки». Така проста буденність: дитя проситься на руки, а мама стомилася, просить посидіти-погуляти, бо руки болять, бо важенька. А на наступний день дитина вже каже мамі: «Я важка» і не йде на руки… Але ж матір носитиме дитину на руках, скільки потрібно, а в серці – до віку.

Крім яскравої лінії материнства, є в Юлі не менш щемкі історії зі серії «Щоденник доні». Закцентую на двох оповідках. В історії «Зацвів абрикос» ідеться про весну, дитячі мрії на фоні буденного опису того, як авторка з мамою дивляться на уквітчаний абрикос.

«Наїстися досхочу абрикосів. Спочатку зелених. Потім стиглих. І наприкінець – перестиглих і побитих. У роті з’являється рефлекторно приємна кислинка. Абрикосова», – аж з’являється оскоминка! 

А ще є розповідь про Батька (саме з великої літери) з назвою «Важливий чоловік». Оповідь знову ж таки домашньо-буденна. Авторка розповідає, як розділяла апельсин, а батько не почув, як запропонувала йому дольку.

«Батьку, хочу вас якнайдовше чути. Бо випадкова тиша мені черкнула лезом по серцю, яке ви наповнили любов’ю», – рефлексує Юля.

Досить у книзі «Мислю» міркувань і про вічне, і про родину, і про рідне село… Але все неодмінно просте, натхненне, до певної міри знайоме кожному. Отож, 270 сторінок душевної розмови, яку хочеться розтягнути, посмакувати нею з какао чи морозивом… Тому я теж розтягую і щиро запрошую почитати!

А щоб підохотити до читання, пропоную ще кілька душевних цитат:

  • Є такі думки, яким понад п’ятдесят або ж сто років, які безцінні. Є такі, яким місце в музеї. А є такі, яким місце в житті. Незалежно від часу.
  • Деякий вибір дається нам надто складно і болюче. Бо його треба зробити. Прийняти. Змиритися. І з ним жити. Проте якби не цей вибір, було б іще гірше.
  • Разом глянемо – і диво більш дивовижне.
  • Мені здається, у небі тому так гримить інколи, щоб на землі і в людях ставало хоч на трохи тихо.
  • Якщо наші сни комусь важливі – то і ми важливі. Насправді…
  • Хворим може стати кожен. А щасливим? Не всі.
  • Ми ж на часИ більше зиркаємо вдень, ніж на дітей.
  • Так часто вимагаємо від дітей дорослої поведінки, відповідальності, розуміння. Так ми крадемо у них дитинство. Той щасливий безтурботний стан.
Коментар
02/12/2021 Четвер
02.12.2021
01.12.2021