Рівненщина вшановує шістьох воїнів, які загинули під Іловайськом

На Рівненщині вшановують День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Про це йдеться на сайті Горинь інфо.

Цього дня, 29 серпня, 2014 року у боях та під час виходу з Іловайського котла т. зв. «Зеленим коридором» Рівненщина втратила п’ятьох мужніх синів.

Білець Петро Васильович

Народився Петро Білець 28 травня 1986 року в селі Нетреба Рокитнівського району. Навчався в Нетребській ЗОШ І-ІІ ступенів, яку закінчив у 1995 році. У 1998-2000 рр. ніс строкову службу в рядах Збройних сил України у м. Львові в танкових військах. Деякий час працював у Борівському лісництві різноробочим.

10 квітня 2014 року був мобілізований до лав Збройних сил України (м. Володимир-Волинськ, 51-ша механізована бригада).

Останній раз вийшов на зв’язок 28 серпня. Загинув 29 серпня в бою під Іловайськом  під час виходу з Іловайського котла так званим «зеленим коридором» в районі с. Новокатеринівка. Другого  вересня тіло солдата разом з тілами 97 інших загиблих у цей день було привезено до запорізького моргу. Петро Білець був упізнаний бойовими товаришами та родичами.
Указом Президента України № 473/2015 від 13 серпня 2015 року “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” П. Білець нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Ващишин Олег Анатолійович

Народився Олег Ващишин 6 червня 1991 р. в селі Селець Дубровицького району. У 1997 році Олег пішов у 1 клас Селецької загальноосвітньої школи. Зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний учень. Брав активну участь у спортивному житті школи. Відвідував спортивні секції з футболу та баскетболу. Неодноразово брав участь районних та обласних змаганнях.

У 2008 році після закінчення школи був призваний до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті військової частини м. Рівне. Після служби в армії працював на будівництві у Києві.
Весною 2014 року в числі перших пішов добровольцем захищати нашу державу. Служив у складі 51-ої механізованої бригади навідником гармати на БМП. За короткий час йому довелося побувати в найгарячіших ділянках Донецької та Луганської областей, у найскладніших ситуаціях.
Загинув Олег Ващишин в Іловайському котлі наприкінці серпня 2014 року. Був похований у Запоріжжі, як невідомий солдат. У вересні 2015 року за результатами ДНК-експертизи було визначено особу солдата. 8 жовтня 2015 року Ващишин Олег Анатолійович  перепохований у с. Селець  Дубровицького району. У нього залишилися батьки та молодший брат.

Указом Президента України № 383/2016 від 2 вересня 2016 р. “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі” О. Ващишин нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Петренко Павло Іванович («Бані»)

Народився Павло Петренко 3 грудня 1989 року в м. Здолбунів. Навчався у Здолбунівській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 3. Після її закінчення вступив до Полтавського інституту бізнесу Міжнародного науково-технічного університету та отримав диплом менеджера. У 2010–2013 рр. проходив військову службу за контрактом у місті Хмельницький.

14 червня 2014 року був зарахований добровольцем до військової частини Національної гвардії України у батальйон «Донбас». У липні 2015 року під час виконання бойового завдання боєць був поранений. Після лікування повернувся на фронт. Потрапив під обстріл біля села Катеринівка Донецької області. Довгий час вважалося, що він зник безвісти.

Обставини загибелі: ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу “Зеленим коридором” з Іловайського котла, пожежна машина рухалася в автоколоні батальйону «Донбас» з с. Многопілля до с. Червоносільське. На околиці с. Червоносільске пожежна машина натрапила на позицію російського танку Т-72 зі складу 6-ої окремої танкової бригади збройних сил РФ і отримала пряме попадання. Павло стріляв з кулемету «Джесіка». Дістав 2 кулі в район серця та 1 в ногу. Тіло воїна було забране 29-го вересня 2014 р. у с. Червоносільському членами пошукової групи та передане до запорізького моргу. Ідентифікований на підставі тестів ДНК та похований 4 квітня 2015 р. у м. Здолбунів Рівненської області.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» П. Петренко нагороджений медаллю «За військову службу Україні», указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» П. Петренко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Гуменюк Микола Олександрович

Народився Гуменюк Микола 23 травня 1993 в с. Птича  Дубенського району.

Мобілізований у квітні 2014-го, солдат, водій 51-ої окремої механізованої бригади.

У серпні перебував удома в короткотерміновій відпустці, повернувся до підрозділу. Загинув під час прориву з оточення під Іловайськом поблизу села Новокатеринівка Старобешівського району. Перебував за кермом бортової автомашини, зазнав поранень у ногу й руку, передав документи воякам, що відходили, сам лишився на соняшниковому полі.

Вважався зниклим безвісти.Тіло підібрала 1 вересня 2014 р. група медиків та військовиків полковника Палагнюка. Був похований 10 жовтня 2014 року на Краснопільському цвинтарі (ділянка № 79) як тимчасово невстановлений захисник України. Ідентифікований за ДНК й визнаний загиблим слідчими органами, про що складено відповідну постанову.

3 серпня 2018 року відбулось прощання у м. Дубно та перепоховання на кладовищі рідного села Птича. Без сина залишилась мама.

Ляшук Максим Володимирович («Яр»)

Народився Максим Ляшук 18 травня 1989 року в м. Луцьку. Згодом сім’я Ляшуків переїжджає в с. Острожець Млинівського району Рівненської області, де він продовжує навчання в Острожецькій середній школі.

Після закінчення школи вступив до Луцького інституту розвитку людини на спеціальність «Фізична реабілітація». Відслужив строкову службу в ЗСУ, по демобілізації – міліціонер спеціальної роти судової міліції «Грифон». У січні 2011 року розпочав педагогічну діяльність у Радянській ЗОШ І-ІІ ступенів.  Для участі в російсько-українській війні зголосився добровольцем у роту особливого призначення МВС «Світязь» Луцького загону.  Працював помічником оперуповноваженого відділу швидкого реагування «Сокіл». Після того — командир взводу № 2, рота «Світязь». Брав участь у боях за Іловайськ. Загинув 29 серпня у «зеленому коридорі» поміж селами Новокатеринівка та Горбатенко. В автобус «Світязя» влучив снаряд, загинуло 6 бійців, серед них Мирослав Столярчук. 2 вересня 2014-го тіла 88 полеглих привезені до запорізького моргу. Як невпізнаний герой тимчасово похований на цвинтарі Запоріжжя.

Пізніше тіло героя вдалося ідентифікувати за тестами ДНК. Максима поховали на малій батьківщині в Острожці.

Лейтенанта міліції Максима Ляшука посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Про це йдеться в Указі Президента України Петра Порошенка «Про відзначення державними нагородами України».

Салівончик Руслан Сергійович

Народився Руслан Салівончик 31 січня 1983 р. у м. Костопіль Рівненської області. З 1993 до 1998 року навчався у ЗОШ № 8. Закінчив Костопільську філію медколеджу, Харківський юридичний університет. Був капітаном міліції. Шість років працював у секторі кримінального розшуку в Каховському РВ УМВС України в Херсонській області. З початку війни записався добровольцем у батальйон патрульної служби особового призначення «Херсон».

Капітан міліції Руслан Сергійович Салівончик загинув 29.08.2014 року в зоні проведення антитерористичної операції в районі м. Іловайська Донецької області під час спроби вийти з оточення так званим «зеленим коридором» на дорозі між с. Многопілля і с. Червоносільське. 3 вересня 2014 року тіло бійця разом з іншими було привезено у Дніпропетровський морг. Упізнаний бойовими товаришами і рідними. Похований 6 вересня в Костополі. У сім’ї залишилися дружина та маленька донька

Указом Президента України № 838/2014 від 31 жовтня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Р. Салівончик нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Цього дня, також День пам’яті рівнянина Васюка Олександра Павловича (29.08.1965 – 28.08.2016). Йому сьогодні мало виповнитися 55 років.
Олександр Васюк народився 29 серпня 1965 року.  В армію пішов добровольцем. Мобілізований у липні 2015 року. Після місячного навчання на Яворівському полігоні служив у 54-ій окремій механізованій бригаді. Мав військове звання – старший солдат.

19 серпня 2016 року на фронті біля міста Бахмут Донецької області отримав поранення внаслідок обстрілу. Був госпіталізований до обласної лікарні міста Дніпро з опіками понад 70% тіла. Перебував у важкому стані, але в свідомості. Помер в опіковому центрі міста Дніпро напередодні свого 51-го дня народження 28 серпня. Залишились дружина та син Володимир, студент.

У Рівному відбулося прощання з героем у залі міського будинку культури та Свято-Покровському соборі. Олександра Васюка поховали у мікрорайоні «Тинне» у Рівному. Так вирішила його родина.