«Неможливо уявити масштаб його душі»: у Рівному попрощалися з військовим та поетом Максимом «Далі» Кривцовим

У Рівному пройшло прощання з українським військовослужбовцем, добровольцем, поетом Максимом Кривцовим з позивним «Далі».

Віддати шану загиблому рівнянину 12 січня на Майдані Незалежності зібралися сотні людей, серед яких родичі, побратими, друзі та знайомі. Максим Кривцов загинув у російсько-українській війні 7 січня 2024 року. Про це інформує журналістка Район.Рівне.

«Знали Максима з дитинства: завжди приїжджав до бабусі в село. Близько знайомі з його батьками. Пам’ятаю, як вони з сестрою Настею колядували: такі незвичайні діти, й колядки співали невідомі. Тому так і запам’ятався. Молода людина, світла, герой», – ділиться спогадом про захисника жителька села Милятин Наталія поки площу заповнюють люди.

Фото з фейсбук-сторінки Рівненської міської ради

Військовий народився 22 січня 1990 року. Навчався у місцевих школах №23 та №28, а згодом – в економіко-технологічному коледжі НУВГП. Закінчив Київський національний університет технологій і дизайну.

«Він був найкращий з-поміж нас. Це не викликає жодного сумніву. Ні одна людина не могла сказати про нього жодного поганого слова. Не дивлячись на те, що у нього було серце воїна, хоробре і дуже відважне, душа в нього була дитяча, добра, мрійницька, дуже щира. Унікальне поєднання: дитяча душа, воїнське серце і стареча мудрість», – пригадує сестра Максима Анастасія.

Писати вірші Максим почав ще у підлітковому віці: подавався на літературні конкурси, виступав на сценах літературних фестивалів. Його твори увійшли до антології «Там, де вдома», збірок «Поміж сирен», «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?».

«Максим у своєму віці 33, наче вік Христа, сьогодні приходить перед лице Боже. Він сьогодні стоїть перед кожним воїном, бо його вірші й проза справді надихають. У них є щось таке, що відкриває тайну нашого серця, розуму, душі», – лунають слова священника.

У грудні 2023 року вийшла друком перша і омріяна власна збірка поета – «Вірші з бійниці». Завершити початий роман автор не встиг.

«Ми всі пішли на Схід, бо хто, якщо не ми?» – писав сам поет у своїх віршах.

Максим Кривцов був активним учасником Революції Гідності, а після початку російської агресії на сході України у 2014 році долучився до «Добровольчого українського корпусу». Був на позиціях у Пісках, під Авдіївкою на «Світлодарці», Верхньоторецькому, в Маріупольському аеропорту.

«Взимку 15-16 року він прибув до нас в роту з черговим поповненням і одразу, скажу вам відверто, були сумніви щодо того, яким він буде воїном і скільки він взагалі проживе. Ті, хто давно воював, вже між собою билися об заклад на дорогий алкоголь, скільки тижнів він протягне. Ніхто особливо не хотів з ним дружити, бо не хотіли прив’язуватись. Бачили цю ніжну душу, тонкість всередині й думали, що він не зможе. Але дуже швидко він змусив нас змінити наше ставлення і нашу думку», – розповідає побратим та тодішній командир Кривцова Дмитро Вербич.

За його словами, «Далі» одразу продемонстрував свою готовність брати на себе відповідальність у складних ситуаціях. Вони стали друзями і навіть разом ходили в гори.

Після служби Максим Кривцов працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО й ООС «Veteran Hub». А з початком повномасштабного вторгнення повернувся на фронт захищати Україну.

«В Ірпені була наша невелика група і одну з ключових ролей виконав Максим, який з кулеметом працював проти бронетехніки, проти колони, яка на нас рухалася. Менше ніж сто метрів дистанція. Він не тікав, не пригинав голову. Працював з кулемета скільки міг, поки він не заклинив, але ми зупинили колону. Це непересічні речі. Це такий рівень мужності, самовіддачі. Мало хто на це здатний. Він завжди старався бути кращою версією себе.

Ситуація на запорізькому фронті: пішли на задачу, попрацювали, попали під дощ. Це все виходи за лінію фронту, важка робота. Ми повертаємося холодні, всі мріють просто зігрітися, а на зустріч інша частина нашої групи рухається, яка на задачу виходить на ніч. Хлопці несуть вибухівки багато, їм важко. Максим каже: «Я вам допоможу». Розвертається і йде ще на пів ночі з іншою частиною. Ця людина віддана тому, що вона робила. Важко прийняти те, що ми втрачаємо таких людей. Ми маємо бути гідні Максима і решти наших братів», – пригадує звитяги «Далі» Дмитро.

Побратим розповідає, що після завдань рівнянин повертався зі спокійним обличчям і лише через кілька днів публікував у фейсбуці вірш, в якому через слова передавав свої глибокі переживання.

Читайте також: Найдобріший з усіх, – митці пригадують загиблого на війні поета Максима Кривцова

Друзі «Далі» зазначають, що поет переймався тим, що його поезій ніхто не читає, а нова збірка не надто популярна. І ніби передбачав: українським класиком зможе стати тільки якщо загине на війні. Його збірку «Вірші з бійниці» розкупили за лічені години після смерті.

«Це славетний рівнянин, українець і мені дуже прикро, що тут не все місто. І дуже прикро, що за життя його не цінували як поета. Кожна втрата героя – це для нас великий біль. Але ви не можете навіть ще усвідомити собі масштаб трагедії, який ми пережили. Це людина, вірші якої ми маємо читати за 10, 20, 30 років. Це надзвичайно талановиті вірші. Це те, чого в українській літературі немає. Те, що було для нього важливе і має жити після нього віками. Я б дуже хотіла, щоб у місті Рівне було пам’ятне місце про молодого, красивого поета, сміливого, хороброго Максима», – каже подруга «Далі» Катерина Приймак.

Дівчина зазначає, що у майбутньому українці повинні відзначати день народження поета та вшановувати у день його смерті, читаючи його вірші, подібно до вшанування Василя Стуса.

«Кожне слово, яке б ми про нього не сказали, його завжди буде мало. Ми вчора в Києві прощалися з ним, місто стояло на колінах і цього теж мало. Всього буде мало. Наш обов’язок – зробити так, щоб Максим продовжив жити. Ви рівняни, маєте в першу чергу пишатися тим, що ваше місто має такого поета, воїна. Він завжди хотів більше асоціюватися з воїном, але усі бачили у ньому ніжність, доброту, поезію, красу. Він знаходив красиве у всьому. Але це найкращий воїн, якого я знала. У нього є вірш про ток-шоу «Війна» на каналі «Забуття». Це дуже сильні слова. Мені дуже шкода, що він був недооцінений за своє життя і зараз він побачив, наскільки він для нас важливий і як ми його любимо», – каже у своїй промові Катерина.

На руках дівчина тримає кота. Пояснює, що Максим дуже любив цих тварин і врятував багатьох з лінії фронту.

«Поки я вчора їхала в Рівне сказала: «Ой, який красивий сніг іде, Максиму б сподобався такий сніг. І кіт підбігає і на руки сідає. Максим врятував стільки котів, що це просто неможливо уявити. За один рік 20 котів вивіз», – каже подруга воїна.

Серед оберемків квітів видно іграшкового рудого кота, якого приніс хтось із присутніх – «Далі» загинув разом із своїм рудим улюбленцем, якого прихистив на позиціях.

Максим присвятив коту один зі своїх віршів:

«Хочу розповісти вам історію

про велетенського кота

рудого

як висохлі серпневі покоси

він має лиш білий нагрудник

сумні зелені

наче зелене масло

очі

(…)

Одного разу він

намагався спіймати мишку

у лінивому

але феноменальному стрибку

пролітаючи над пальником

з відкритим блакитним полумʼям

тепер обпалені

неохайні

смішно закручені

як у відомого художника

уже не такі довгі вусики

нагадують про той легендарний стрибок…»

Читайте також: Гроші з продажу збірки Максима Кривцова віддаватимуть сім'ї поета та на благодійність

Батько військового Олександр розповідає, що протягом усіх років, доки син був у війську, щоранку читав молитву про захист для сина, щоб його побратимів та усіх українських воїнів, які борються за демократичну вільну Україну, оминали кулі та будь-що, що може завдати їм шкоди. Молитвою пан Олександр ділиться назагал.

Максим Кривцов також любив дітей і навіть був ментором дитячого табору «Строкаті Єноти».

«Нам всім зараз дуже болить і хочеться сказати «невинно убієнний», прирівняти до жертви, але я заперечу цю думку. Це був свідомий громадянин, свідомий доброволець. Людина, яка знала, куди вона йшла, знала, які виклики приймає. Вся його творчість пронизана темою смерті, бо він розумів, що це таке, він бачив це. Він вмів жити, був другом для сотень людей. Наставником для дітей. Я мав честь бути з ним в команді дитячих таборів. Більше ніж сто дітей були вчора на прощанні в Києві. З латини maximus – це величний і він був величний у всіх його проявах як воїн, як друг, як брат», – каже побратим Максима Олександр Чуб.

Поет писав:

«мої змінні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою».

Прощання з Максимом Кривцовим проходить під пісні, створені на вірші поета, зокрема від гурту Yurcash – «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Панівна висота» та «Жовтий скотч», що стала саундтреком до українського фільму «Наші котики».

Рідні та близькі Максима переконані, на його слова створять чимало пісень різними мовами, на його честь називатимуть вулиці, однак просять рівнян і всіх українців пам’ятати про поета завжди, читати і вчити напам'ять його вірші.

«Все Рівне має пишатися своїм сином, пишатися Максимом і знати, що це була абсолютно свята людина, яка показувала всім нам, якими ми повинні бути», – каже сестра Максима Анастасія.

Поховання захисника проходить на Алеї Героїв кладовища «Нове».

Читайте також: Шахрайка, чи волонтерка: харків'янка змінила обставини смерті Далі та збирала кошти «на банку»