«Мені просто не байдужа доля мого міста…» – Павло Алексєвич

Це інтерв’ю ми записали у святковий день – День міста Рівне.

Павло Алексєвич на гарному майданчику під вербами на Лебединці брав участь в онлайн марафоні актуальних урбаністичних міських проєктів. Захід організували Вулична Майстерня Рівного разом з Управлінням містобудування та архітектури. Оскільки виступав із темою «Правила розміщення вивісок у Рівному», я мимохіть зарахувала його до кола архітекторів.

– Цікавим був ваш виступ. Ви теж займаєтесь якоюсь проєктною діяльністю як архітектор?

– Ні, я не спеціаліст з архітектури чи будівництва доріг. Я маркетолог, громадський діяч. Мені просто не байдужа доля нашого міста. Трапилося, що десь трохи біля урбаністів постояв, послухав їх і працюю нині як маркетолог, підприємець. Мене цікавить конкурентоздатність нашого міста у порівнянні з іншими містами. Передусім економічний блок. Якщо місто уміє заробляти гроші, воно успішне. Я хочу, аби наше місто знайшло воно своє місце серед інших міст. Адже воно, наше місто Рівне також чимсь унікальне.

– Я чула у вашому виступі, що ви дуже багато міст різних шукаєте за кордоном, щоб порівняти з нашим містом, побачити як інші люди облаштовують свої міста і щось впровадити у себе. Це, вочевидь, дуже корисна практика учитися на чужому досвіді?

– Такий підхід економить багато часу. І дуже корисний досвід. Якщо взяти досвід інших країн, то те, що нині проходимо ми, вони проходили років з п’ятдесят чи сто тому.

–Про який саме досвід йдеться?

– Це досвід співпраці з бізнесом, досвід міського самоврядування, досвід прийняття рішень, система менеджменту. От є у нас візія змінити в Рівному систему менеджменту. Що це означає? Це методика проведення аналізу й методика прийняття рішень. Це вагома рушійна сила. Якщо налаштувати цю систему менеджменту, то будь-який управлінець зможе приймати рішення прозоро і матиме інструмент для його втілення.

– Прекрасно. Чимало наших людей за останні роки побували за кордоном, гадаю, вони це оцінять. Я нещодавно спілкувалася з Тарасом Обоїстою, він дуже гарної про вас думки і казав, що саме ваш приклад, ваша участь у «Європейській солідарності» привабили і його до діяльності в цій партійній організації. Що такого цікавого ви робите?

–Приємно. Але я не думаю, що він тільки через мене примкнув до організації. Нам вдалося зібрати команду.

– Розкажіть про партійну організацію «Європейська солідарність», яку ви очолюєте. Як вона оновилася з того часу, коли п’ятий президент Петро Порошенко не пройшов на виборах, а прийшов несподівано його опонент. Багато чого змінилося… Як ви працюєте? У вас багато молоді?

– Я не фаховий політик і не фаховий будівничий партії.

– А як же ви опинилися в цій організації?
– Я був прихильником цієї політичної сили. Мені імпонують європейські цінності і на базі цих цінностей і зібралася команда однодумців. Спершу троє людей прийшли, довірившись мені, а нині вже до восьми десятків людей прийшло. І прийшли не до мене особисто, навіть не до Петра Олексійовича, а прийшли саме до команди міської організації партії, яка згуртувалася на основі цінностей. Коли приходить нова людина, ми в першу чергу перевіряємо, наскільки вона сама відповідає проєвропейським цінностям. Своєю чергою ця людина перевіряє і нас: які люди в організації, що говорять, що роблять – і тоді вже вона робить свій вибір. Ось так. Люди в нас дуже різні. Це і студенти, і підприємці, і військові ветерани, дуже багато в нас медиків, є спеціалісти з ЖКГ, працівники культури, освітяни. Всіх об’єднують проєвропейські цінності.

– Мабуть, так і має бути. Адже у нас є багато партій, які політики створюють під себе: назва ніби гарна, а всередині вона порожня, одноденка. Зараз на носі місцеві вибори, в Рівному вибори мера. Вже чимало кандидатур вималювалося на посаду міського голови, місто щодня дивиться на кандидатів на білбордах. Є серед них чимало функціонерів, які переслідують власні інтереси. От ви нині мрієте про перетворення в місті, а от прийде до влади якийсь забудовник і почне робити, що він хоче. Що тоді?

– У першу чергу треба дивитись на його програму, чи вона взагалі у нього є та що у ній написано. Хоч трапляється, що й програма є гарна, але чи будуть її виконувати? Тож, по друге, треба дивитись, чи є в кандидата команда і які люди в цій команді. Щоб зрозуміти, чи будуть програми дотримуватися, треба проаналізувати, не що говорять, а що вже зробили і роблять. Це ключове.

– Чи є серед представлених люди з вашої команди?

– Поки що ще не представили. Але ми маємо такі плани. Хоч на моє переконання, не може одна навіть супергеніальна людина впровадити ефективні кардинальні зміни в місті. Навіть десять депутатів не можуть зробити того, що може зробити команда фахівців у п’ятдесят чи сто людей. Не може депутат бути обізнаним у всьому. Тому я пишаюся, що у нас є не тільки 42 кандидати в депутати, а ще й стільки ж фахівців, які працюватимуть в апараті партії, входять до різних експертних кіл. Зокрема, це експерти з транспорту, сфери освіти, охорони здоров’я, економічне коло. Ці спеціалісти напрацьовують свої позиції. Наші партійці нині, навіть не бувши депутатами, вже роблять зміни в місті. Це й Оксана Майборода, і Дмитро Котляров, і Тетяна Воронцова, і Юра Поліщук та інші. Саме так вибудовує свою роботу наша команда.

– У мене складається таке враження, що молода генерація вже повністю витісняє старших…

– О ні. Я не згідний. Молоді запальні й гарячі, а старше покоління має неоціненний досвід. Вони в кожній конкретній справі дають цінні підказки. Я б не сказав, що «Європейська солідарність» - партія молоді, приходять до нас і старші, хоч команда за цінностями підібралася молода, 35-40 річних.

– Вам скільки років?
– Тридцять вісім.

– Молодість. Якраз час до праці й ефективних рішень. Мені імпонує, що саме ваші партійці знайшли такий механізм, за яким появилася надія у ветеранів АТО, що вони таки зможуть отримати землю в межах міста.

– Так, якось Тарас Обоїста зумів так зробити. Зумів об’єднати навколо себе ветеранів. Навіть не знаю, як йому це вдалося. Просто йому повірили. Очі в нього щирі. Є різні ділянки за вартістю, величиною, але ветерани шляхом жеребкування їх отримали. Справа зарухалася. Є результат. Приємно.

– Плани у вас є і їх вочевидь багато?

– Так, є. Але кажуть, що коли наперед планами поділишся, то не збудеться. Працюємо над командою і з командою.

– Дякую за розмову. Бажаю вашій команді успіхів.

Людмила МАРЧУК