Щоб піднятися у небо, треба вміти плавати, – рівнянин Павло Ковальчук про досвід роботи на лайнерах

16 Вересня 2020, 13:00
2816

Можна нескінченно мріяти, а можна одразу почати діяти. Павло мріє про небо, вивчає льотну справу, а заробляв на свою мрію… на морях та океанах.

Хлопець відвідав понад 40 країн на різних континентах. Частину, подорожуючи доволі бюджетно. Згадує, що в часи студентства дізнався, що таке автостоп, відтоді почалися манди. Згодом трапилася нагода попрацювати на круїзних лайнерах. Видавалося, що це ідеальна нагода зробити подорож способом заробітку. Чи справді це так, з’ясовуємо з рівнянином Павлом Ковальчуком.

– Рівне – місто сухопутне, похвалитися водоймами не можемо. І раптом робота на круїзному лайнері. Як виникла така ідея?

– Я люблю подорожувати. Це стало відправною точкою. Із 2013 по 2015 рік із друзями автостопом відвідали близько 20 країн. Спочатку це було дивно, може, навіть страшнувато, але я люблю пробувати нове. Перші подорожі були Україною, а далі вже за кордон. Благо, зі Львова тоді не складно було десь поїхати.

Я знайомився з новими людьми, дізнавався більше про світ, відкривав себе, перевіряв власні можливості, витривалість, бо, подорожуючи автостопом, ти не можеш розраховувати на висококласний комфорт, умови можуть бути дуже різними, багато залежить від твого уміння знайти спільну мову із людьми, з якими їдеш, які тобі зустрінуться.

До речі, важливо знати мови. Спершу мій рівень англійської, певне, не був високим, згодом практика допомогла його покращити. Головне – не боятися говорити, навіть, якщо кажеш щось не так.

– Кожна подорож – маленьке відкриття світу?

– Саме так. Подорожі мені допомогли подолати певні страхи, якусь невпевненість.

2014 року  від знайомих дізнався, що в Україні є спеціальні агентства (крюїнгові компанії – займаються пошуком морських вакансій та консультують охочих працевлаштовуватися  на морських видах транспорту – авт.) для тих, хто хотів би працевлаштуватися на кораблі. Я спілкувався із засновницею однієї із таких компаній у Києві. У минулому вона сама працювала на кораблі, згодом заснувала фірму, котра надавала консультації охочим мати подібну роботу.  Увесь процес до моменту мого потрапляння на лайнер зайняв майже 9 місяців.


 

– Немало. А чому так довго все тривало?

– Коли ти вперше знайомишся зі сферою, то процес може затягнутися. Усе починається зі співбесіди, під час якої визначають твій рівень англійської та пропонують тобі певну вакансію.

На той час у мене рівень був невисокий, то ж я міг працювати або в буфеті або прибиральником. У буфет мені не хотілося, тому згодився на прибиральника. Далі довгий процес оформлення документів (паспорту моряка, сертифікатів морських), отримання певних навиків та дозволів для роботи на лайнері. Наприклад, треба отримати сертифікати, які дозволяють тобі працювати.

Усі наступні рази у мене вже не виникало таких затримок. А вперше це було зумовлено тим, що я не знав специфіки, багато консультувався, вивчав, що та як працює.

– А чи багато тобі зустрічалося українців, які працювали, як і ти?

– Зараз стало значно більше, маю на увазі період до початку карантину. Коли я лише потрапив у цю сферу, мало перетинався із земляками. Натомість зустрічався із молоддю зі всього світу.

Дуже багато хлопців і дівчат після університетів їдуть працювати на кораблі, тому що це досить хороші заробітки,  а також багато з них мріють побачити у такий спосіб світ.

Це неймовірна можливість побувати  в тих країнах і місцях, де ти б ніколи не побував за власний кошт. Бо це або дуже далеко, або дуже дорого. Наприклад, провести 4 місяці на Алясці, чи декілька круїзів поспіль плавати навколо всієї Австралії. Такий круїз доволі дороге задоволення. Хоча мені траплялося бачити українців, котрі цілком собі можуть подібне дозволити.


 

– На перший погляд, доволі романтична робота. Плаваєш на лайнері навколо Австралії, нові люди, нові локації, інший світ. А які виклики у такій роботі?

– У мене було 5 контрактів на лайнерах. Але найважче дався перший. Я не зав до кінця, на що погоджуюся. Здається, що може бути складного у прибиранні певної території. Але це не зовсім так. Коли ти мусиш постійно там перебувати, ти можеш втрачати відчуття часу, ти не розумієш, де саме ти є. Маршрути ж вивчаєш лише згодом. 7 місяців ти монотонно день за днем виконуєш одну й ту ж роботу, без вихідних. Це морально складно.

Під час одного із контрактів мені вдалося домовитися, що я прибиратиму у госпіталі. Госпіталь має свій графік, я розпочинав роботу на годину раніше, ніж інші прибиральники, мав у своїй зміні 2,5 години перерви. Це давало змогу мені бачити міста-порти, до яких ми запливали.

Якраз тривали довжелезні круїзи біля Норвегії і Великобританії. Мені вдалося фактично вибігати в ті міста. Неймовірне щастя, якщо корабель стоїть цілодобово в порту, тоді, відповідно, після своєї роботи, із 19-ої години ти вільний до 7-ої години ранку. Я цей час максимально використовував, аби якнайбільше всього побачити.


 

– Певно, то фізично непросто?

– Так, бо після роботи хотілося спати, відпочити. Я ж вибирав відпочивати активно і подивитися місто, до якого ми припливали, бо розумів, що не впевнений, чи матиму ще таку нагоду. Хоча, звісно, 7 місяців поспіль на кораблі  працювати по 11–12 годин, то доволі виснажливо. Але мені така діяльність допомогла бачити світ навколо.

– Як організований твій побут на лайнері? Як виглядає каюта, в якій ти мешкаєш?

– Майже на всіх кораблях в каютах, які нагадують коробки, живуть по двоє людей, лише у старшого офіцерського екіпажу каюти по одному. Чим вища твоя посада, тим більше можливості отримати власну каюту. Багатьом складно, бо на кораблі бракує приватності. Де б ти не був, чи на роботі, чи під час відпочинку, ти постійно взаємодієш  із іншими людьми.

Знаю дівчину, яка після 7-місячного контракту написала книгу. Там було багато глибоких роздумів; думаю, авторці складно було витримати такий уклад життя. Знаю людей, які виснажувалися через замкнений простір. Водночас мало хто залишає цю роботу, бо це шанс заробити на якісь інші потреби чи мрії.

– Реалії тих, хто працює на лайнері та тих, хто подорожує, дуже різняться…

– Для тих, хто купує круїз – це такий собі лінивий відпочинок. Ти подорожуєш, практично не розбираючи валізи. Ліг спати – прокинувся – бачиш Барселону, знову ліг спати – бачиш Марсель, далі Сицилія. Щодня інше місто за вікном, інший краєвид. Я б назвав це лінивим видом туризму. Хтось купує тур на 7 днів, хтось на 10, а трапляються й короткі тури на 3 дні. Такі може собі дозволити багато хто. На кораблях, де я працював, короткі тури коштували по 240 доларів.


 

– Який досвід ти здобув на лайнері?

– Це хороша нагода розвинути відчуття людей, бо ти зустрічаєш представників різних народів, країн, адаптуватися до нових умов, ти вивчаєш світ, ти багато бачиш. Це колосальний досвід, який я б не отримав у Рівному, чи десь в Україну.  Я дуже люблю подорожі, тому для мене це була чудова нагода бачити світ та різних людей у ньому.

 

Спілкувалася Вікторія НАЗАРУК

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024
27.03.2024
20:39