Та я крикну – і це допоможе: як батькам виховувати дитину
-
-
>
-
>
-
>
1391
Трапляються ситуації, коли батьки обирають найкоротший шлях до розуміння дитини – крик, адже значно простіше під час виконання домашнього завдання, підготування творчого завдання, яке важко дається дитині, викроїти 2 хвилини для спілкування підвищеним тоном (криком), ніж приділити більше часу й поясними незрозумілі теми, разом знайти розв’язання.
Ми повинні розуміти, що під час кожного такого спілкування між школяриком і батьками виростає нова стіна, яку згодом буде важко розбити, обійти, перестрибнути. Передусім згадайте себе в ситуації, коли на вас хтось кричить (і необов’язково в дитячому віці). Згадали? Які відчуття виникають? Мабуть, бажання зробити все навпаки, протест. Так почуваються і ваші діти, адже після крику їхні думки блокуються. Та не завжди причина в тому, що Іванко помалу збирається до школи або Іринка не встає з ліжка. Можливо, причина у вашому поганому настрої чи особистих проблемах?
Важливо поговорити і про наслідки. Більшість дітей замикається в собі, втрачає довіру до батьків, що дуже важливо у будь-якому віці. Тому коли дитина буде мати якусь тривогу, переживання або щось трапиться, передусім він чи вона розкаже про це подрузі, а не вам. Крім того, через подібні стресові ситуації можуть виникати хвороби, формуватися погана самооцінка в дитини, що може стати причиною неуспішності школяра у спілкуванні й навчанні.
Більшість людей розуміє на підсвідомому рівні, що це неправильно. Проте не можуть стримати себе на практиці. Це кропітка праця, яку потрібно виховувати в самому собі. Усе починається з любові. Любові до себе і своєї дитини. Кожен хоче мати довірливі стосунки з дитиною. А для цього потрібно дуже багато працювати над собою, стосунками в сім’ї, читати й розвиватися, бути гарним прикладом. Адже діти – це наше дзеркало.
Навчіться визнавати свої помилки і просити вибачення в дитини (так, навіть у маленького школярика!). І нехай у пригоді вам стануть такі слова: Вибач! Я помилився/помилилася! Даруй мені! Пробач мені, будь ласка! Станьте підтримкою й опорою дитині, а тому не бійтеся сказати У твоєму віці мені теж потрібна була допомога!; Це не твоя провина! Завдання і справді складне! Спробуймо разом поміркувати!; Усе буде гаразд! Разом ми впораємося із цими завданнями!
І нехай навчальний процес, а також спілкування із вашими найріднішими людьми приносить вам лише задоволення!
Зоя СТОЛЯР, кандидатка педагогічних наук,
Аліна ПОТАПЧУК, студентка спеціальності «Початкова освіта», НаУ «Острозька академія»
