«НЕ думай, що там рай» – книгу про заробітчанські реалії презентувала рівнянка Віра Мельникова

«Не думай, що там рай». Така промовиста назва книжки вже сама по собі говорить про її головну тематику. Збірку оповідань та повістей презентувала днями рівненська письменниця Віра Мельникова. Літературна зустріч з дотриманням усіх умов карантинної безпеки відбулася у Рівненській обласній науковій бібліотеці.

Поетка і прозаїкиня, знакова передусім талановитою малою прозою, відома читацькому загалу своїми книгами «Глоток воды» (2011 р.), «Грані життя» (2016 р.), «Серце на ниточці» (2018 р.), представляючи наразі нову книжку оповідань та повістей, каже, що тематику цієї книжки їй дало саме життя.

«Процеси еміграції, заробітчанства дійсно є в нашому житті. І ці реалії нас не тішать. Особисто мені добре відомо, що тих наших співвітчизників, котрі виїхали в інші країни на заробітки, не тішить чужина», – розповідає Віра Мельникова.

Від неї присутні дізналися, що захопливі сюжети її оповідань та повістей не беруться з уяви авторки. Це правдиві сюжети з життя. Літературні образи мають своїх прототипів. У письменниці велике коло друзів і подруг, які їздять за кордон, або ж там живуть. Тож її герої й героїні такі кричуще живі, що не відпускають читача після прочитання. Живуть в уяві, пам’яті, й у кожного читача мимоволі зринають подібні сюжети з життя своїх знайомих чи свого власного, і спонукають до невеселих роздумів. Так, трапляються, винятково щасливі випадки, коли хтось і там, на чужині, знаходить собі щастя.

Як от героїня оповідання «Життя чи гаманець?» зустріла в Італії свого співвітчизника зі Львова. Зустрілися дві самотні душі, які пізнали зраду й не мали куди повертатися додому. Але бувають сюжети й геть трагічні, як от в оповіданні «Звільнення від життя». Бо що тримає там, за кордоном, наших українських матерів? Лише думка, що вона потрібна своїм дітям. Що ось заробить на їхній старт в житті, купить омріяну квартиру дочці, дасть на будинок синові й повернеться на батьківщину бавити онуків. Коли ж реалії життя повертають на розвиток подій, цілком зворотний очікуваному, й жінка розуміє, що потрібна своїм дітям лише як безвідмовний банкомат, що ні син, ні дочка, а тим паче ні невістка, ні зять, ніхто незацікавлений в її поверненні, це вбиває. Як убило в прямому сенсі слова й героїню цього оповідання.

Заробітчанська тематика дуже «зачепила» аудиторію. «Книжка мала б стати посібником для відвідувачів кадрових агенцій, які набирають працівників для роботи в інших країнах…» –таким висновком підсумувала свій емоційний, схвально аналітичний виступ присутня на зустрічі відома радіоведуча, письменниця Тамара Станкова.

Друга частина книжки Віри Мельникової зачіпає тематику більш розважливу. Це наше повсякдення. Воно таке ж розмаїте, як і саме життя. Тут романтика взаємин у вічній темі кохання  («Компліменти і квіти для Афродіти»), і сусідські взаємини та пригоди у багатоквартирних будинках («Нічна пригода або Вищий суд відбувся», «Кіт Мартин і весела вдова»), розкішне весілля дітей «нуворишів», які нечесним способом здобули свої статки (Бомбезне весілля з детективним фіналом»). В останніх названих оповіданнях авторка виявила себе як талановита  майстриня гумору. Та не могла тут оминути ще одну важку тему. Ця тема вже звучала в її попередній книжці «Серце на ниточці». Це животрепетна й болюча тема раннього жіночого вдівства та дитячого з малолітства сирітства. Не одну родину своїм чорним крилом зачепила сучасна війна, російська агресія на Сході України.

В сім’ї, де молодий чоловік загинув у неоголошеній війні на Сході України, малий синочок, який бачив батька лише на портреті, промовляє до нього на стіні, немов до ікони нехитру дитячу молитву. Бо ж має вирішити злободенну дитячу проблему, хто ж замінить татка на дитячому святі в садочку («Мамо, а хто пострибає у лантушку?»)

І можна ще багато розповідати про «животрепетні» теми і сюжети в оповіданнях Віри Мельникової. Натомість хочеться закликати зацікавлених почитати цю книжечку.

Не пожалкуєте. Саме за цю працю Віра Мельникова стала лауреаткою премії «Рівненський акцент». Ініціаторка цієї премії, місцева меценатка, теж письменниця Неоніла Диб’як у своєму виступі висловила вдячність Вірі Мельниковій, що та у своїй творчості «пропагує Рівненщину, як велику цінність». Ця премія, до речі, саме для таких авторів, які пишуть про людей, котрі живуть і діють у на нашому краї.

Неоніла Диб’як добре знає слово Мельникової, адже неодноразово долучалась до редагування її книг. Вона дала коротку, ємку характеристику творчості письменниці, сказавши, що цей «доробок заслуговує на об’ємний критичний аналіз». Що Віра Мельникова наполегливо працює над словом, фразою. І виходить у неї «ажурне емоційно-експресивне плетиво наративу –від нервової напруги, глибокого смутку до радісного піднесення, грайливих комізмів і в’їдливої сатири. Сюжетні повороти, композиційна пластика, скульптурна об’ємність образів дозволяють авторці вичерпно розкривати ідейно-художні задуми, робити читача однодумцем, єдиновірцем у сповідуванні високих духовних та моральних ідеалів». Краще не скажеш.
Одна за одною виходили на авансцену шанувальниці творчості письменниці, щоб подякувати за книжку, яка, безумовно, нікого не залишила байдужими: всіх зворушила, всім сподобалася. Зачитувала промовисті уривки з різних творів як сама авторка, так і виступаючі. Звернули увагу й на обкладинку книжки, до створення якої долучився син письменниці Олександр Мельников.

Прикрасила літературну зустріч своїм співом студентка Софія Мозоль.

Літературне свято вдалося. Хоч письменникам, безумовно, важко торувати свій шлях у нашому сьогоденні та ще й при пандемії коронавірусу, що затягнулась невідомо на який час. Коли повсякденний труд над словом приносить творчу насолоду, то щоб донести «виплекане творче дитя» до читацького загалу, треба набратися неабиякого терпіння, написати не один лист чи подання і побувати в різних кабінетах, де мати сміливість довести, що ті твори справді вартісні…

Віра Мельникова висловила вдячність меценатці Неонілі Диб’як. Адже така підтримка дає наснагу творити. А меценатка запросила до участі інших авторів, наголосивши, що «Рівненський акцент» підтримує передусім тих авторів, які пишуть про наш край.

Людмила МАРЧУК