Маленька громада, що творить великі зміни: досвід Бугринської ТГ
-
-
>
-
>
-
>
4669
Як мала, але згуртована Бугринська громада Рівненського району відмовилася від газу, відкриває спорткомплекси і будинки культури, виграє ґранти та постійно рухається вперед.
Від Рівного до Бугрина по трасі пів години автівкою. За маршрутом треба описати прямий кут: уперед-вправо-вперед. Дорогою через села громади в око впадають кольорові латки: новий дитмайданчик на центральній зупинці Бугрина, блідо-рожеві стіни будівлі Бугринської ради, яскраво-рожеві – відремонтованого клубу у Вільгорі.
У 2015 році в Україні стартувала реформа децентралізації. У людей на місцях з’явився шанс на нове життя. Головне – взяти на себе реальну відповідальність за власне село чи місто. Ті, що зважилися на зміни, досягають великих успіхів.
Серед перших 12 серпня 2015-го року об’єдналися Бугринська та Посягвівська сільські ради Гощанського району. Разом 12 сіл.
Нині Бугринська громада – це трохи більше чотирьох тисяч людей на 90 кв. км землі. Одна з найменших на Рівненщині. Свою компактність тут використовують як перевагу: всі всіх бачать, знають і допомагають.
Перше світло і тепло
На зорі реформи у Рівненській області з’явилося тільки п’ять об’єднаних громад. Не було напрацьовано ані юридичні механізми, ні реальні практики роботи у нових ОТГ.
«Закони у Києві писали по наших діях», – пригадує голова Бугринської громади Сергій Пилипчук.
Потрібно було передати все майно з балансу Гощанської районної ради новій Бугринській громаді. Люди хвилювалися, що буде вказано у трудових книжках, чи не перерветься стаж роботи й оплата праці, та чи нікого не будуть скорочувати. Когось лякала невідомість, а комусь не хотілося втратити посаду. Тож перші три місяці після виборів стали найважчими.
Вже за рік після об’єднання дохід на одну людину у Бугринській громаді збільшився вдвічі: з 281 грн до майже 696 грн. Зараз бюджет громади щорічно зростає на 15–20%.
«Ми пішли на цей крок свідомо. Люди хотіли змін. Що таке громада? Я вважаю, що якщо ти берешся створювати громаду з людьми, то має бути все своє: школа, ЦНАП, амбулаторія. А не так: «віддам гроші у район, і хай вони далі фінансують мою освіту, соціальний захист і все інше». Ми створили все своє і нікому не віддаємо кошти на утримання наших закладів. Перший рік стало фінансово краще. Бюджет почав наповнюватися, а держава давала суттєву підтримку. Чого лише вартувала інфраструктурна субвенція», – каже голова.
Ця субвенція – своєрідний «стартовий капітал» на ремонт найважливішого. Витрати перших спільних грошей показали, що Бугринська громада налаштована «серйозно». На понад три мільйони гривень закупили твердопаливні котли у школи, дитсадки, амбулаторію. Придбали для комунальних потреб вантажівку, а для Бугринського агротехнічного ліцею – комп’ютери, нові телевізори та проєктори. Ще пів мільйона пішло на трактор, без якого на селі не обійтися.
Відразу зайнялися ремонтом та електрифікацією доріг. Центральна дорога Бугрина і вулиці навколишніх сіл не бачили електричних стовпів. Донині знайти кошти нелегко, каже голова. За недавнім підрахунком, 400 метрів дороги вартує майже мільйон гривень. Однак, що можуть – латають та освітлюють. Рятує щебінь і відсів, яким роблять тимчасові «білощебеневі» дороги.
«Трішки зробили. Ці тимчасові дороги для того, щоб діти в чоботах не йшли з далекої вулиці. У селі Угільці ще три роки назад по комунальній вулиці довжиною більше кілометра просто неможливо було йти. Ми хоч чимось повідсипали – вже по ній можна ходити. Але це далеко не асфальт», – пояснює Сергій Пилипчук.
Мешканка села згадує: після об’єднання чи не вперше взимку почали чистити від снігу не лише центральну, а й бокові вулиці. У громаді є три категорії доріг: власні, більше 50 кілометрів комунальних (обласного підпорядкування: Бугрин-Посягва, Бугрин-Угільці) і траса з Рівного на Острог, якою опікується Служба автомобільних доріг.
Зараз триває тендер на ремонт останньої. Є аварійні ділянки, зроблена проєктна документація, але грошей не вистачає. Бо на це потрібно мільйони гривень. Тож ремонт доріг тут вважають проблемою якщо не №1, то в першій трійці. Зрештою, вона нагальна для більшості ТГ.
Світло на окремі вулиці прийшло вперше в історії. Втім, цього року енергоносії страшенно подорожчали. Держава скасувала пільгові ціни на електрику для населення 30-кілометрової зони навколо АЕС. Зникли «денний» і «вечірній» тариф, коли вночі платили копійки. Проблему обговорили з людьми і вирішили, що світло на стовпах будуть вмикати погодинно, не на цілу ніч. Такий вихід знайшли у багатьох громадах.
«Не скажу, що зараз всі 12 сіл ідеально освітлені. Найперше була прив’язка «центральні вулиці», коли було менше коштів. Потім знову заробили гроші і почали робити світло у менших селах. Але є село Вільгір, де центральна вулиця не освітлена, бо там немає опор. Якщо брати з опорами, то проєкт стає надто дорогий. Тож частково залишилися Вільгір, Бугрин, де потрібно допрацювати», – каже керівник громади.
На лихо у штаті комунального підприємства зараз бракує електрика. Поянсюють, що хороші фахівці хочуть велику зарплату. Не вистачає й техніки, аби вчасно ремонтувати лінії. А перепад напруги у громаді стається ледь не щодня: то сильний вітер, то на дроти впало дерево. Але над проблемою працюють.
Опалення здешевили у декілька разів
Ще одним із перших кроків стала відмова від газу. Коли зайшло про опалення, у громаді зразу зрозуміли: газ надто дорогий. Коштом місцевого бюджету утримують немало приміщень: ліцей, п’ять шкіл і дитсадків, вісім будинків культури, шість фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП), одну амбулаторію, станцію швидкої допомоги та ще шість установ.
Тож за перші гроші всюди поставили твердопаливні котли. Вироблені в Макарові під Києвом, вони працюють на теплому повітрі і не потребують постійного кочегара. Це здешевило опалення майже у вісім разів!
«Наприклад, на газ у Бугринський ліцей ми би витрачали від пів мільйона до 600–700 тисяч грн у рік. А зараз можемо на 100–120 тисяч гривень (як коли) заготовити щепу, зробити пелети й опалювати весь рік», – рахує на ходу голова Сергій Пилипчук.
Щоб цілком унезалежнитися від газу, пішли далі: створили при котельні власне підприємство для виробництва сухого палива. Ідея коштувала цілих чотири мільйони гривень.
400 тисяч грн виділили з місцевого бюджету. З рештою допоміг ґрант: разом із Рівненським центром розвитку місцевого самоврядування написали проєкт і перемогли. Тож 3,5 мільйона гривень доклав Державний фонд регіонального розвитку.
У травні 2018-го запустили лінію виробництва пелет і брекетів. Вона має працювати щонайменше вісім років без капітального ремонту й окупитися за п’ять років.
Пелета – це невеличка дерев’яна гранула. Для неї подрібнюють і спресовують залишки дерева, кукурудзи, тирсу й солому. Найкраще підходить соснова тирса. Це паливо вигідне економічно й екологічно, бо утилізує відходи з місцевих виробництв. Звісно, сировини не завжди вистачає, а на самовивіз її з сусідніх громад потрібні кошти. Зрештою, у громаді міркують посадити на широких берегах Горині енергетичну вербу – хороший ресурс для пелет.
«Сьогодні – я відповідаю за свої слова – ми не економимо десь у бібліотеці, їдальні чи спортзалі. У нас всі крани і заглушки відкриті. Всі корпуси теплі», – наголошує голова.
Ні косарки, ні бензопили
«Робота з благоустрою – одне з важливих питань. Громада має бути чиста. Ми довго працювали над цим. Коли починали роботу в сільській раді, не було ні косарки, ні бензопили. Не було чим працювати, не було людей. У 2016-му році ми створили комунальне підприємство й за кошти інфраструктурної субвенції купили їм техніку», – розповідає Пилипчук.
Нині на балансі КП «Бугринський добробут», крім 10-тонної вантажівки, є два трактори, вся сільгосптехніка (плуг, культиватор тощо), косарки, причіп, подрібнювач деревини. У штаті до десяти людей – на 12 сіл це малувато.
Одним із перших завдань «Бугринського добробуту» стало облаштування цвинтаря. Раніше, пригадують мешканці, там були хащі, підперті поламаними штахетами. Зараз усе покошено, почищено, стоїть бетонний паркан і нові ворота. Адже кладовище не для мертвих, але для живих, яким має бути куди прийти і як пройти до могили рідних.
Паралельно зорганізували вивіз та сортування сміття. Як ведеться, нові сміттєві урни під церквою відразу покрали. Раз на місяць кожну першу п’ятницю і суботу машина забирає з-під будинків мішки зі сміттям. Хоча й це не панацея.
«Із липня вивіз сміття коштує 7 гривень із людини за місяць. Стало чистіше на відсотків 70, але ще залишилося трохи, де люди все-таки звикли викидати, особливо у великих селах. Можливо, вважають, що 7 гривень – це великі кошти, не знаю», – додає голова.
Завдання різноманітні. Комунальне підприємство утримує і підсипає комунальні дороги, стежить за чистотою узбіч, обкошує території, обслуговує дитячі і спортивні майданчики, садить дерева, доглядає пам’ятники… А ще забезпечує сировиною пелетне підприємство. Для цього купили подрібнювач деревини. Прибираючи території, комунальники відразу ріжуть гілля перевізною дробилкою й відвозять на лінію.
«Відповідно, що ми маємо? Не тратимо гроші на брекет, газ, не виводимо гроші з громади. Умовно якщо комунальна служба цим займається, ми платимо їй зарплату, а в котельні йде тепло», – каже Пилипчук.
На питання, чи комунальне підприємство самоокупне, голова хитає головою: «ні». Пояснює:
«Щоб їх зробити повністю самоокупними, нам треба підняти тарифи для своїх же людей. Ми цього не робимо».
Повернути життя у старі стіни і малі села
Білосніжна чистота ріже око, коли заходиш у центральну амбулаторію. Її відремонтували однією з перших. Гроші вдалося знайти за програмою Світового банку. Тож нині перший поверх має сучасний ремонт. А ще попросили місцевих підприємців допомогти з обладнанням.
У громаді таких 32: «Калина-Бугрин» (вирощування зернових та овочів), «Країна смаку» (виробництво м’ясних напівфабрикатів), ТОВ СГП «ім. Воловікова», «Молочні ріки», фермерські господарства «Пролісок» і «Юність» тощо. Все це – понад пів тисячі робочих місць і великі податки в місцевий бюджет.
Бугрин – аграрний край, тож бізнес орендує велику частину землі. Улітку навколишні поля зеленіють і жовтіють кукурудзою, картоплею, соєю. Пропорційно до своїх гектарів угідь підприємці виділили благодійні внески. За них купили УЗД-апарат, куди тепер приїжджають на обстеження навіть із сусідніх громад.
Нині в лікарню за спонсорські гроші закуповують дорогі аналізатори крові замість апаратів із 1980-х. Щоб сімейна лікарка могла відразу побачити результат, а людей в обласній лікарні не змушували здавати кров повторно.
Інтерес сусідніх громад та обласної влади привертає новий проєкт – капітальний ремонт школи в Угільцях. Поки у віддалених селах закривають початкові школи, тут, у селі на 300 людей кипить робота.
«Якщо в селі все розвалить, то нічого не буде, і дітей скоро не буде. Ми вирішили зробити одне приміщення. Початкова школа в селі обов’язково має бути. Це якісне навчання. У будівлі буде початкова школа, ФАП, сучасна бібліотека з ноутбуком, інтернетом, кімната – хаб для молоді, куди можна прийти вдень, ввечері, на вихідні, а ще невеличка тренажерна зала. Народна назва – «Дім громади». Ми вже вийшли з ремонтом на вулицю і робимо благоустрій території. Навіть керівництво області хоче подивитися, як цей будинок буде працювати», – переконаний керманич громади.
Школа, лікарня і будинок культури однаково важливі для життя села. Паралельно ремонтують будинок культури в Посягві. Колись то був сільський клуб для дискотеки раз чи двічі на тиждень. Зараз роблять багатофункційне приміщення: буде велика спортивна зала (бо у школі немає місця), будинок культури для роботи художнього колективу, бібліотека, а ще кухня із залом для урочистих подій.
«Люди в селі не мають місця, де зробити святковий або жалобний обід. Вони зможуть за елементарні кошти орендувати на годину-дві цей будинок. Він буде теплий, затишний, із санвузлами. Певний час тут буде працювати староста, аби ми його дарма не опалювали. У ньому постійно має бути життя», – каже Пилипчук.
Нині у громаді відремонтували навіть те, що ніколи не знало ремонту. По всіх селах постали кольорові дитячі майданчики. Капітальний ремонт шкіл і дитсадків, амбулаторії та ФАПів, бібліотек, ін. комунальних закладів, нові металопластикові вікна та двері, опалення, освітлення, благоустрій територій – все це потребує робочих рук, зусиль і грошей. Знаходять.
Зараз у громаді роблять водопостачання – так, як колись у села вели газ. Частину матеріалів і робіт бере на себе сільська рада. Вже зробили новий водопровід у селах Колесники, Сергіївка, Бугрин. Беруться за Угільці. Сергій Пилипчук розказує:
«Ми не чекаємо великих грошей. Робимо схід села і спільно пояснюємо, як це можна зробити. Вже треба навчитися, що спершу слід прокласти комунікації в село, а тоді класти асфальт. Бо у нас таке буває, що є гроші на асфальт, ми його поклали, а там каналізацію прорвало – і риємо цей асфальт».
Щоправда, на зміни потрібна й політична воля. Від початку у громаді уникали скорочень робочих місць. Дуже вболівають за те, щоб люди мали роботу вдома. Але інколи оптимізація потрібна. Наприклад, депутатам із батьками довелося голосувати за скорочення двох чи трьох посад у підсобному господарстві школи. Вирішили, що корова і свині не потрібні для роботи навчального закладу.
«Явної оптимізації не робимо: щоб так стали шаблею і скоротили клуб, центр чи будинок школяра. Якщо в нас немає потреби, то ми просто це не фінансуємо. Реально дивимося на речі. Якщо бачимо, що мережа розширена, то просто кажемо: треба скоротити», – пояснює сільський голова.
Рожева будівля Бугринської сільської ради – живий символ принципу «нічого зайвого». Тут всі структури: поліцейська станція, ЦНАП, сільрада, всі кабінети. У раді працює до 15 людей. Замість методичних відділів – одна керівниця освіти. Учительству доплачують до зарплати, якщо хтось готова навчатися і ділитися з колегами методичним досвідом.
На першому поверсі відразу зліва ЦНАП.
«У чому великий плюс ЦНАПу? Великі гроші ми там не заробляємо, бо більшість послуг коштують копійки. Але це послуга наближена до людини. У середньому людині, щоб приїхати до ЦНАПу, треба подолати 5–8 кілометрів. Староста теж має свою печатку і доступ до ЦНАПу, є свій реєстратор. Наші люди вже в районний центр не їздять. Хіба ще окремі категорії, наприклад, багатодітні – в соцзабез», – міркує голова.
Працівниці ЦНАПу регулярно виїжджають у села. Громада маленька, тож до центру з периферії недалеко, пару кілометрів дороги. Але думають: раптом якась літня людина потребує оформити субсидію. З інтернетом це питання можна швидко вирішити на місці.
У холі сільради справа від входу розташувалися інформаційні стенди і круглий зріз дерева. Це – частинка найбільшої і найстарішої в Україні Угілецької тополі. Донедавна вона росла в Угільцях, де споруджують резонансний «Дім громади». Дерево мало понад 9 метрів у діаметрі і понад років, але не витримало ваги часу. Тепер кружок у сільраді символічно «зшиває» центр та околиці єдиної громади.
Пожежні добровольці, пекарня, сироварня: Бугрин ловить ґрантові можливості
Якщо їхати з ТГ у напрямку Оженина, у крайньому селі Колесники по ліву руку побачите рівні рядки кущів. Тут на майже двох гектарах землі всією громадою висадили понад 10 тисяч саджанців органічної малини. Опікується нею Бугринське комунальне підприємство. Посеред поля височіють темно-сині бочки для крапельного поливу – з них вода встигає дійти до кожного корінця. Цьогоріч урожай ще не дуже великий. Та з часом навколо кожного кущика з’явиться ще 10–15. І бізнес для громади піде.
Кошти на малину знайшли в обласному бюджеті. Це не єдиний виграний проєкт Бугринської ТГ.
«Хоча громада маленька, ми беремо активну участь у ґрантових конкурсах і проєктах. Щоб виграти, потрібно якісно написати заявку. Ми навіть не маємо свого проєктного відділу, якщо порівняти з великими сусідніми громадами – Острозькою, Гощанською. Але в нас є робоча група, у яку входять працівники і працівниці культури, апарату сільської ради. Очолює групу секретарка ради. Моя ж функція – знайти, допомогти, завезти і вчасно подати проєкт, підказати, постаратися перемогти», – каже голова.
Кошторис ТГ складається з власних надходжень, оренди землі, акцизу на продаж алкоголю й тютюнових виробів. Сьогодні головне джерело доходу – податок на прибуток. Далі йде дохід від операцій із землею (оренда, земельний податок тощо) і єдиний податок від платників четвертої групи.
Важливо, що зі зростанням бюджету на нього лягають більші видатки. Наприклад, збільшуються ціни на енергоносії. У громаді немає, наприклад, автозаправок чи стратегічних підприємств, які забезпечили би додаткові кошти.
Тому Бугрин бореться за всі можливості. Завдяки перемогам у конкурсах знайшли гроші на органічну малину, запуск пелетної лінії, сучасний ремонт у лікарні, пожежних добровольців, майбутні сироварню і хлібопекарню.
У січні 2019-го до Бугрина приїжджали польські колеги. У співпраці місцевого самоврядування, Головного управління ДСНС у Рівненській області та Посольства Республіки Польща у Києві за програмою «Польська допомога» створили добровільну пожежну команду.
Форму, медичну сумку, ліхтарі надали польські партнери, а машину у користування – Гощанська пожежна частина. Бензин і побутові витрати фінансує Бугринська сільська рада. Добровільна команда допомагає у поточних ремонтах і пожежникам на виїздах, бо часто під час лиха рук не вистачає.
«Я це роблю не для себе, не для тебе. Я це роблю для всіх, для сіл, бо це потрібно», – розповідав один із волонтерів.
У травні Бугринська громада приєдналася до іншого, цього разу «молочного» проєкту. Разом із одинадцятьма ТГ на Волині та Рівненщині за два роки мають відкрити комунальне підприємство, що займатиметься молочарством і сироварінням.
Голова переконаний, що сироварня – добра інвестиція в розвиток краю. Щоб збільшити закупівельну вартість молока, він пропонує придбати людям доїльні апарати і навчати за прикладом Польщі культурі молочарства.
А ще недавно громада виграла обласний ґрант на створення комунальної пекарні. З’ясувалося, що хліб ані в Бугрині, ні в Посягві, ні в сусідньому Бабині не печуть. Зате є ціле приміщення: колишній харчоблок старої лікарні, який відповідає санітарним нормам, має водопостачання.
Якийсь час у ньому була приватна пекарня, але швидко закрилася. От і надумали пекти хліб для своїх шкіл і садків, а надлишки, як будуть, продавати в навколишні громади.
«З хлібопекарнею був обласний конкурс у кількох напрямках, і ми вибрали напрямок «підприємництво». Людям на селі що потрібно найперше? Робота. Моє завдання максимум – відкрити побільше робочих місць. Це дуже важливо. Якщо мати свою міні-пекарню, то в середньому на ній буде працювати семеро-восьмеро людей», – розповідає Пилипчук.
За умовами конкурсу основне завдання громади – облаштувати приміщення і купити за виграні кошти обладнання. Пекарню сподіваються відкрити до першого грудня.
Найбільша гордість – люди
23-го серпня 2018 року площа біля Бугринської сільради забита велосипедами. Пів сотні дорослих і дітей вирушають у 40-кілометровий маршрут громадою. Лугами і вздовж розпечених доріг, через містки, попри кукурудзяні поля й лісосмуги майоріють у куряві жовто-блакитні стрічки і прапори.
На шляху команда зупиняється біля визначних місць та у місцевих підприємців, які безкоштовно зорганізували частування. Хтось – бутерброди з чаєм, хтось виноград, морозиво, пляшки з водою. У селі Башине («на Башині», як кажуть місцеві) велогромаду зустрічає грою на акордеоні місцевий активіст... «Патріотичний велопробіг» охопив усі 12 сіл.
Так у громаді відзначили День Державного Прапора. Спорт і робота з дітьми та молоддю тут у пріоритеті.
У ТГ постійно щось відбувається. Футбольні матчі, спортивні змагання й фестивалі на зразок цьогорічних «Відкритих уроків футболу», концерти до всіх головних свят, серпневі Дні села, День сімейного відпочинку «Родина – Fest». Є і свої «фішки», наприклад, місця для сидіння навколо сцени роблять із солом’яних тюків.
Спортивних новин на сайті Бугринської громади чи не найбільше. Одним із перших у центрі Бугрина на широкому березі річки Горині збудували сучасний стадіон. Правда, нові крісла на трибунах за якийсь час потрощили, але неповнолітніх вандалів знайшли.
Збоку на стадіоні постала двоповерхова будівля з роздягальнями і душами, а трохи далі – волейбольний майданчик і тренажери. Сьогодні там сходяться у спортивних змаганнях місцеві команди й гості. Неподалік у лісі діє дитячий табір «Агатівка» – там минуло дитинство більшості дорослих краю.
Щороку у Бугрині відбуваються престижні змагання з мотокросу. Недавно відкрили мотоциклетну трасу.
Бугринського вчителя географії Леоніда Рокунця вдома майже не застати. Це він їхав із головою Пилипчуком і вчителем фізкультури Валентином Анохіним на чолі патріотичного велопробігу. Леонід Миколайович веде гурток «Школа безпеки та виживання», тут діти і підлітки вчаться самостійності, туризму, основ безпеки, екологічного мислення. Ходять у походи і привозять перемоги зі змагань по всій Україні. Деколи думаєш, що в Карпатах вони бувають частіше, ніж у рідному селі.
У громаді турбуються про дорослих і дітей. До дня Миколая у грудні школярам розвозять подарунки. Минулими роками займався цією справою справжній святий Миколай на конях.
До Великодня розносять подарунки дітям учасників АТО, яких тут близько пів сотні. Поки хтось із родини на війні, їхній сім’ї допомагають: дров нарубати чи покосити літнім батькам двір.
Щороку учасники АТО одержують невелику премію й подарунки. Регулярно передають допомогу військовим на Схід.
«На цьому тижні хочу зустрітися з дітьми по школах. Поговорити без учителів, почути їхнє бачення: чого їм не вистачає у школі, якою бачать громаду? Можливо, скажуть, що в них на подвір’ї бракує лавки, або в селі далеко йти до зупинки. Спитаю їхні думки, у який колір фарбувати школу, коли будемо утеплювати?», – додає Сергій Пилипчук.
Два роки тому у школах реалізовували проєкт сортування сміття (пластику і скла). Зустрілися з учнівським самоврядуванням, а ті розказали про ідею у класах. Діти з дому приносили пластик. Сільрада перевела все в бали: наприклад, за кілограм пластику давали 15 балів.
Комунальники при дітях важили сміття і збирали трактором. На ці бали школярі і школярки замовили потрібні речі. Наприклад, деякі класи замовили жалюзі у школу. А недавно голова привіз паперові ящики для роздільного сміття. Їх планують встановити у кожній школі і садочку. Аби змалку вчити дітей сортувати сміття.
Про компактність громади Сергій Пилипчук укотре каже, як перевагу:
«У маленькій громаді ти зробив і бачиш результат. Якщо тут треба зрушити за рік 10 позитивних справ, то у великій треба робити в 10 разів більше. Це теж нелегко. А люди очікують такого ж результату. Я можу ввечері об’їхати і побачити, де не світиться лампочка. На мою думку, ефективна громада має бути до 10 тисяч населення. Хочеться, аби люди у маленькому селі не їхали за 15–20 км, щоб десь побачити свого голову, заступника чи керівника комунальної служби. Вони мають все знати».
Щоб бути на зв’язку, Бугрин активно веде сторінку у Фейсбуці та наповнює офіційний сайт. Всюди є номер телефону голови. Телефонують із різними проблемами. Часто. Найактивніша група у Вайбері.
«Нещодавно загубилися діти в лісі. Їду по селу, і тут мені дзвінок, що таке сталося. Я стаю, а там ідуть знайомі хлопці. Прошу їх, і один миттєво пише у групу. Поки доїжджаю до лісу, люди вже біжать з ліхтариками, щоб цих дітей знайти», – каже.
І людей сотня. Ця згуртованість та горизонтальна довіра вражає. Або інший приклад: у маленькому селі Ясне не було спортмайданчика. Тож люди самоорганізувалися. Попросили у сільраді матеріал і власними силами за три дні зробили спортивний майданчик.
***
Сергій Пилипчук став головою об’єднаної громади шість років тому. До того п’ять років був головою Бугрина. Зараз він ще й очолює Асоціацію об’єднаних територіальних громад Рівненської області. На цій посаді обстоює інтереси всіх ОТГ. Дуже хвилюється через ціну на газ, від якого Бугринська ТГ не залежить:
«Те, що в моїй громаді газу немає, не означає, що немає в сусідніх громадах. Якщо вболівати за всіх. Там є районні лікарні, школи, які опалюють газом, тому це сьогодні суттєва проблема: підвищення до 20 грн і більше – вже дуже дорого для нас. І це спільна проблема», – каже голова Асоціації об’єднаних територіальних громад Рівненщини Сергій Пилипчук.
У його графіку за місяць практично немає години для розмови. Поки їдемо на зустріч, голова на нагородженні: центральна Бугринська бібліотека саме перемогла в обласному конкурсі серед сільських бібліотек. Нашу розмову раз по раз переривають дзвінки і люди. З інтерв’ю летить готувати сесію сільської ради.
«Найбільше пишаюся людьми», – так відповідає на питання, якими результатами роботи гордиться.
Запорукою успіху вважає співпрацю і взаємну довіру громади і голови. Проте, допитатися в нього про успіхи майже нереально.
«Моя мотивація – зробити щось для людей, щоб люди відчули, що у них є дорога, лампочка на стовпі, майданчик, – замислюється. – Хочеться, щоб українське село було краще. Я вважаю, що багато чого ще не зроблено. Якщо порівняти з будівництвом будинку, то мені здається, що ми тільки залили фундамент. Є новий стадіон, але біля школи ще є старий стадіон. А десь немає зупинки… На загал нам є над чим працювати».
Досвід маленької за мірками Бугринської ТГ переконує, що якість не залежить від кількості. Спроможність громади не залежить від площі, великих підприємств чи заправок. У єдності і співпраці, не боячись роботи та відповідальності, люди використовують усі можливості для розвитку і кращого життя тут і зараз.
Христина СЕМЕРИН
Фото Сергія РУДЬКА, Сергія ПИЛИПЧУКА
