Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Леонід Макарович Кравчук Перший Президент України
Леонід Макарович Кравчук Перший Президент України

Двоюрідний брат Леоніда Кравчука розповів про сільське життя першого президента

13:45 01.03.2020
306

Старожили села Великий Житин, що за кілька кілометрів від Рівного, добре пам’ятають іменитого земляка першого президента Незалежної України Леоніда Кравчука, розповідають чимало історій про його шкільні роки. Тут та в навколишніх селах проживає багацько родичів першого президента незалежної України.

У селі люди розповідають, що матір Леоніда Кравчука Хима була із незаможної родини. Коли один із родичів поїхав на заробітки до Канади, його дружина забрала дівчину до себе, а згодом видала заміж за Макара. Аби молоде подружжя мало власне житло, їм виділили сушарню, де колись сушили тютюн.

«Хима була дуже розумною. Вона не вимовляла букву «р», проте вміла сказати так, щоб в жодному слові її не було. Леонід розумом вдався у матір. Любив читати, завжди ніс зі школи багато книжок. Часто читав своєму діду, який був неграмотним. Коли Леонід вступив в училище в Рівному, щодня пішки ходив у місто», – пригадує однокласниця екс-президента Тамара Мельничук.

Макар із фронту не вернувся, загинув під Білоруссю. За кілька років мати вийшла заміж вдруге.


Двоюрідний брат першого президента Леонід Мельничук розповідає, що другий чоловік Хими Сильвестр мав крутий характер, був у всьому категоричним. Проте дружину не ображав, а її дитину від першого шлюбу прийняв як рідну. Коли в подружжя народився спільний син Михайло, до обох хлопців чоловік ставився однаково. Родина була набожною, Хима часто ходила до церкви, брала з собою й дітей.

«Мій батько і мама Кравчука були рідними. Вони з багатодітної родини. Як вже мали свої сім’ї, часто ходили один до одного в гості. Леонід був на сім років старшим за мене, тож в дитинстві ми спілкувалися мало. До баби, яка жила з нами, він приходив рідко. Може, мати не пускала, бо йти далеко», – пригадує Леонід Гаврилович Мельничук.

– Якось ми дітьми пришли колядувати до тітки Хими, я попросив води – а чашка до табуретки примерзла, так холодно в хаті було. Жили не заможно. Це згодом Сильвестр побудував хату, а до того вони так і жили в сушарні. Хима завжди гордилася Леонідом. Якось розказувала, як колгоспний тракторист розвернуся у неї на городі й втоптав ріллю. Льоня приїхав, як дав йому перцю, той не знав куди подітися, потім вибачення просити приходив.

Леонід Мельничук розповідає, коли Леонід Кравчук став президентом, Хима часто гостювала у нього. Син хотів, аби матір назавжди залишилася у столиці, бо здоров’я мала погане. Проте жінка навідріз відмовлялася. Казала, що у селі поговорить із сусідами, і їй легше, а в Києві не має з ким і словом обмовитися.

«Тітка поралася на городі, їй стало не добре і померла. Кажу тоді до свого батька: а хто ж ховатиме? Бо ж за часів Союзу релігія була під забороною. А тато наївний, без освіти, відповідає: «Та як хто? У церкву занесуть, і відспівають, як годиться», – розповідає Леонід Гаврилович.

Коли стало відомо, що померла матір Кравчука, приїхали представники з обкому та райкому партії, познімали у домі всі ікони, побілили хату й поставили портрет Леніна. Труну з дому повезли просто на могилки. Коли мали закривати гроб, хто із родичів поклав покійниці в руку іконку. Партійні помітили, поглядом спитали у керівництва, чи забрати. Той махнув рукою, що нехай буде. Пізніше рідні взяли землі, занесли до церкви і відспівали, як годиться.

Леонід Мельничук розповідає, що, потрапивши у владу, Кравчук часто приїжджав на малу батьківщину. Щороку відвідував могилу матері та молодшого брата, який загинув у автокатастрофі неподалік села. Чоловіка збила машина з причепом, яку занесло на слизькій дорозі. Начебто, Кравчук не наполягав на покаранні водія.

Коли хоронили Мішу, була така грязюка, що не пройти. Леонід Кравчук приїхав на похорони із владною верхівкою. Голова колгоспу приніс їм резинові чоботи, аби вони пройшли до кладовища.

«Незадовго потому вулицю на могилки заасфальтували. Якось ми зустрілися у поминальну неділю, й Кравчук питає, з якого я року. Відповів, що з 1941-го, він жартома: «Пацан». Посміялися… Говорили не довго, розказали про щоденні клопоти, сім’ю…» - продовжує родич першого президента. «В гості один до одного не напрошувалися. Коли брат святкував 80-річний ювілей, запросив у Київ делегацію з сільської ради. Мене не кликав, бо тоді двоюрідних ще багато живих було. А от із племінником, Михайловим сином, він підтримує гарні стосунки. Кілька років тому Леоніду зробили складну операцію, після того на Рівненщині він не був».

Батьківської оселі Леоніда Кравчука у Великому Житині вже не залишилося. На запитання, чому не зберіг родинне гніздо, односельці відповідають коротко: перший президент не мав до тієї хати жодного відношення. Кажуть, що житло перейшло у спадок родині його брата. Додають, свого часу хотіли облаштувати в домі музей імені відомого односельця, проте той відмовився. Сказав, що подібних почесте заслуговують лише покійні.

Марія МАРТИНЮК

загрузка...
Коментарі
31 березня
Вчора
29.03.2020
28.03.2020
27.03.2020