Історичні хроніки: Пересопниця як центр удільного князівства

03 Березня 2020, 09:43
4285

Пересопниця – село за 28 кілометрів від Рівного. Про його багату історію свідчать не лише рештки земляних укріплень княжої фортеці та різноманітні старовинні речі, які часто знаходять місцеві жителі на городах і навколишніх полях, а й згадки про літописну Пересопницю - могутнє колись княже місто, об міцні мури кого не раз розбивалися ворожі раті.

Та як відомо, добра слава даром не пропадає. Пересопниці судилося озватися в історії і нинішній: на «Пересопницькому Євангелію» присягають на вірність народу України президенти. Та все по порядку.

За писемними джерелами виділяються два періоди, коли Пересопниця відігравала помітну роль в історії України. Про перший період розповідають літописи, він датується ХІІ–ХІІІ століттям і належить до епохи Київської Русі, в цей час Пересопниця стала містом і була центром удільного княжіння в Погоринні. Другий період відноситься до литовсько-польської доби, у другій половині ХV – на початку ХVІІ століття село Пересопниця було відоме перш за все завдяки розташованому тут монастирю Різдва Пречистої Богородиці.  

Пересопниця згадується в літописах у зв’язку з подіями другої половини ХІІ та першої половини ХІІІ століття, з 1149 по 1246 роки [5, с. 227, 401]. За літописними повідомленнями можна виділити три етапи у розвитку Пересопниці. На протязі першого етапу (повідомлення третьої чверті ХІІ ст.) вона неодноразово на короткий час ставала центром удільного княжіння в часи боротьби за Київ Юрія Довгорукого з Ізяславом Мстиславичем та його сином Мстиславом (1149–1155 роки). А з 1157 по 1171 роки місто входило до Погоринської волості, центром якої був Дорогобуж.

Cуспільно-політичне життя Києворуської держави проходило в межах окремих земель (волостей) чи князівств, які прагнули бути незалежними від центральної влади. Одним із таких удільних князівств була Пересопниця. У 1139 році турівський князь В’ячеслав, син князя Володимира Мономаха, розпочав боротьбу з переяславським князем Ізяславом Мстиславовичем, що княжив у Києві 1147-1154 роках з перервами. Крім того, він вів уперту боротьбу з другим сином Мономаха – Юрієм Долгоруким, який зі своїм братом В’ячеславом вважали, що мають першість на володіння Києвом, і ополчились на свого племінника. Але князь Ізяслав Мстиславович зі своїм братом, князем смоленським Ростиславом, відігнав В’ячеслава, і більше того, забрав у своє володіння Турівське князівство, а В’ячеслава посадив у Пересопниці, додавши до неї Дорогобуж. Отже, Пересопниця у 1146 році стає удільним містом князя В’ячеслава. Саме в цей час Пересопницьке князівство стає центром воєнних лихоліть. У вересні 1149 року Юрій Долгорукий силою захопив Київський престол, а Ізяслав утік у місто Володимир-Волинський, але не змирився з поразкою, і знайшов союзників у польського та угорського королів, рушив до Пересопниці. Та пересопницькому князю В’ячеславу поспішили на допомогу галицький князь Володимирко та Юрій Долгорукий з синами.

Читайте також: Десять фактів про Клеванський замок, яких ви напевне не знали

Весною 1150 року суперники пішли на мир, опустивши бойові стяги. Всі поспішали до Пересопниці, де рев рогів із башт звучав урочисто і величаво. Саме тут відбувалося «цілування хреста» - так у той час скріплювали мир. Тут зібралися всі нащадки княжої родини господар удільного князівства – В’ячеслав, брат його – Юрій Долгорукий із синами Ростиславом, Глібом та Андрієм,Володимирко Галицький із сином Ярославом (Осмомислом), Мстислав Ізяславович, Ізяслав Мстиславович, Юрій Ярославович, Олег Святославович, Ізяслав Давидович. Пересопницьким боярам довелося взяти на себе всі турботи про таких поважних гостей. Мир сприяв пожвавленню економічного і політичного життя в Пересопниці, що стала місцем різноманітних зустрічей між представниками різних князівських династій. На мирних переговорах вирішили: Юрій Володимирович Довгорукий залишається на Київському престолі; Ізяславу Мстиславовичу залишити міста Володимир і Луцьк (або Волинську, повернути награбоване); В’ячеславу Володимировичу – місто Вишгород; Глібу Юрійовичу – Пересопницю і Дорогобуж.

Поки старші князі вели переговори. Молоді княжичі готувалися до весілля. У невеличкій Пересопницькій церкві святого Миколая стали під вінець аж три пари: Юрій Долгорукий тут видав заміж своїх дочок: Ольгу – за Ярослава Осмомисла, другу дочку Євпраксію – за Олега Святославовича, а молодшого сина Гліба оженив з дочкою чернігівського князя Ізяслава Давидовича.

фото з сайту: http://peresopnytsya.rv.ua/
фото з сайту: http://peresopnytsya.rv.ua/

Сім днів та сім ночей тривало весілля княжих дітей і веселощі у Пересопниці. Сім ранніх ранків виходили дванадцять дочок боярських у гори по барвінок, яким убирали стіл молодятам. Сім днів і сім ночей дзвенів від співу і гулянь княжий терем у Пересопниці і ввесь престольний город. Може саме тому й сьогодні на старому городищі на дні ріки Стубли знаходять багато давньоруських дівочих прикрас. Після весілля роз’їхалися по своїх вотчинах, а в Пересопниці сів на престол Гліб Юрійович. Та мир тривав не довго. Ізяслав Мстиславович знову розпочав з Юрієм Долгоруким, Пересопниця стала на перехресті воєнних лихоліть. В середині літа 1150 року Ізяслав з полками підійшов до Пересопниці. Але не став штурмувати фортецю, а послав до нього Гліба сина свого Мстислава. Так закінчилося князювання Гліба, сина Юрія Довгорукого, в Пересопниці.

В листопаді 1150 року Юрій Довгорукий дав своєму синові Андрію міста Туров, Пінськ і Пересопницю. Це був перший великий князь на Русі, який переніс свою столицю з Києва до Володимира (1169-1174 років). Він поклав межу в історії України-Русі і в 1169 році заснував «великоросійське» Володимиро-Суздальське князівство. Вибравши Пересопницю столицею Погоринської волості, Андрій зміцнив фортечні стіни, вишколив молодих ратників.

У 1184 році в Пересопниці сів удільним князем син Луцького князя Ярослава – Мстислав на прізвисько Німий. Пересопниця в той час була головним адміністративно-політичним центром у краї.

Однак зоряний час Пересопниці припадає на середину XVI століття. І пов'язаний він із місцевим монастирем Різдва Пречистої Богородиці. Саме у стінах цього монастиря з’явилася перша україномовна книга – знамените «Пересопницьке Євангеліє». У 1561 році архімандрит Григорій та художник Михайло Василевич завершили переклад Євангелія «із язика болгарського на мову роскую…для лепшего вирозумлєння люду христіанского посполитого».

Це воістину був подвиг на ниві Слова і Духа, значення якого важко переоцінити. За середньовічною традицією, тоді повсюдно вважалося незаперечною істиною, що писати художні твори і наукові праці можна було тільки тією мовою, якою звучить святе Письмо – тобто латинською, грецькою, церковнослов’янською. І ось «Пересопницьке Євангеліє» відкрило і благословило дорогу творчості рідною мовою. Тим самим воно дало поштовх до розвитку національної самосвідомості українського народу, послужило своєрідним сигналом до всенародного пробудження, сприяло бурхливому розвитку української культури, літератури, шкільництва, що у свою чергу, стало благодатним ґрунтом для організації національно-визвольного руху в Україні. І в цьому його неперебутнє значення.

Пересопницька Першокнига – перлина рукописного книжкового мистецтва. А головне – вона виразно відбила риси живої народної української мови XVI століття.

фото з сайту: http://peresopnytsya.rv.ua/
фото з сайту: http://peresopnytsya.rv.ua/

 

Підготувала Катерина ЛОЗИЦЬКА

    

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024