Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Рівнянка підкорює метал: дівчину «завела» в професію чотирилапа подруга

16:19 06.03.2020
1159

За освітою вона – соціальний психолог, проте ковальство теж вважає психологією.

Так відгукується про свою майбутню професію рівнянка Оксана Мазурець, яка наразі навчається в Гощанському відділенні Рівненського обласного центру зайнятості на коваля ручного кування. У цю сферу вона потрапила не випадково – дівчину «завела» туди її власна чотирилапа подруга Джафін. Про це пише Олександра Нагорна для Вісті Рівненщини.

Працювати за фахом не судилося

Хоч дівчина п’ять років навчалася на психолога. Будучи старостою групи, щосеместра отримуючи стипендію за хороше навчання і закінчивши інститут із червоним дипломом, роботи за спеціальністю Оксана так і не знайшла, незважаючи на півроку активних пошуків. Проходила практику в СІЗО, а також у закладі для дітей із затримкою психологічного розвитку. Однак для хоч якоїсь роботи психологом, зізнається дівчина, потрібні були «зв’язки». А «зв’язків» вона не мала, чи, можливо, й недостатньо хотіла тієї роботи.

«Мені завжди хотілося чогось неординарного, – зізнається Оксана. – Чогось такого, щоб поліпшило наше суспільство. Наприклад, допомогти «особливій» дитині опанувати вміння та навички, а також поліпшити її комунікування з людьми… З дитинства я дуже любила тварин, тому, подорослішавши, завела собі собаку, яку й зараз називаю «моя маленька Джафін», хоч розмірами вона зовсім не маленька. Це саме вона мене трішки «підштовхнула» до ковальства…».

Шлях до металу

Після безуспішних пошуків роботи психологом, Оксана влаштувалася працювати у фірму-виробника зоотоварів. Вона розбиралася в усьому асортименті продукції для тварин - від маленьких аксесуарів у клітку для птахів та гризунів і до великих вольєрів для перевезення свійських тварин. Обслуговуючи клієнтів у шести областях, спілкуючись із ними, вона знала і розуміла, що потребують і тварини, і люди. Досить часто клієнти зверталися до неї з бажанням придбати якісні і красиві миски для собак великих порід. Адже, якщо собака в період росту харчується з підлоги, нагинаючись, у неї деформуються кістки. На ринку виробників була продукція лише польського виробника, а в Україні надійних виробників не було. А якщо подекуди й прокльовувалися, то їх вироби були дорогими і нагадували лише банальні копії польських товарів, без жодної самостійної фантазії.

«Саме тоді у мене виникла ідея створити конструкцію для мисок з використанням кованих матеріалів: щоб вона була не тільки зручною, але й красивою в інтер’єрі помешкання, – ділиться Оксана. – Було розроблено рекламну кампанію. Залишалося тільки одне – втілити ідею в життя. Тоді я почала шукати іншу роботу, дотичну до сфери металообробки, оскільки, на мою думку, саме ця сфера найкраще підходить для виготовлення багатьох конструкцій. Влаштувалася на роботу в одну із рівненських компаній, яка спеціалізується на художній ковці металу, щоб здобути хоч якісь знання. У середньовіччі ковальські вироби слугували захистом – встановлювали решітки на вікна, огорожі чи ворота. Нині ж у них з’явилася ще одна функція – бути красивими елементами декору».

У компанії дівчина спілкувалася з багатьма клієнтами та майстрами – рівненськими ковалями та зварювальниками. Саме тут Оксана навчилася компонуванню різних конструкцій для перил, огорож, підсвічників… Однак у компанії відбулося планове скорочення, і дівчина знову змушена була шукати роботу.

«Я трохи «вредна»: якщо маю ціль – мушу її досягнути!»

У той час поки шукала роботу, потрапила на фестиваль скульптур «Металеве серце України». Ось тут все і сталося! Але послухаймо саму Оксану Мазурець:

«Я знала про фестиваль ще раніше, але тепер на власні очі побачила, що на Лебединці розгорнувся не просто фестиваль, а ціле величезне дійство. Серце раділо, коли бачила, як на очах народжується краса. Саме тоді я усвідомила, наскільки це кропітка робота, а найважче у ній – створити щось вартісне у своїй уяві.

Один із організаторів фестивалю, коваль Сергій Торуля, проводив майстер-клас під назвою «Коваль ручного кування». Тут я і дізналася, що можна й самій піти навчатися цій справі. Я дізналася, що донедавна професія коваля для жінок була важкодоступною – така праця дійсно фізично дуже виснажує. Та й коли хлопчик росте, батько йому пояснює, що таке болгарка, що таке молоток… Я, хоч і «татова доця» (з дитинства постійно набиралася досвіду від батька, який працював інженером-конструктором), й цікавилася не каструльками, а дощечками і цвяшками, але, погодьтеся, не всі батьки зі спокійною душею свою дитину на коваля ручного кування відпустять. Хоч зараз вони мене підтримують у всьому. Просто я трохи «вредна» у цьому плані: якщо маю ціль – мушу її досягнути. І стати ковалем – моє обдумане рішення».

Жодної дискримінації немає

Оскільки Оксана Мазурець у той період була безробітною, то стала на облік у Рівненському центрі зайнятості і вже звідти її направили на навчання в Гощанське відділення саме за спеціальністю «коваль ручного кування». Навчається майбутня дівчина-коваль й нині. Склала іспит на другий розряд коваля ручного кування, попереду кваліфікаційна робота й екзамен, щоб отримати третій розряд.

«Моя група – дружня команда під керівництвом досвідченого майстра, – гордо говорить Оксана. – І серед усіх чоловіків, я одна – жінка. Мої колеги постійно й у всьому мені допомагають, я жодної дискримінації не відчуваю. Тільки на їхні пропозиції допомогти мені, часто доводиться казати «дякую, але я хочу зробити це сама, бо мені треба вчитися». Зараз я опановую плазмову різку. Виготовляю і таблички із назвами вулиць, і сокири, і молотки, і підсвічники… Тобто, на одних конструкціях для собачих мисок я не зупинилася.

Мені важливо робити речі, потрібні для інших. У мене багато планів. Звичайно, я хотіла б усе і відразу, але так не буває. Зараз я розумію: щоб розвивати свої вміння і набувати досвід, потрібно попрацювати на підприємстві. Я знаю, що там я буду корисна. Дуже хочу потрапити в Івано-Франківськ у травні, там проходитиме міжнародний фестиваль ковалів. Нещодавно з групою їздила у Дніпропетровську область, де представляли наше відділення.


Думаю, мине ще трохи часу, і будуть нові цілі і нові прагнення. Однак зараз впевнено можу сказати: я себе знайшла. Адже якщо ти маєш бажання і хочеш допомогти людям – чому б цього не зробити?!»



Коментарі
29 жовтня
Сьогодні
Вчора
27.10.2020
26.10.2020
Топ оголошення
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю