«По киевскому времени»: як виправдовуються у Корецькому монастирі, який підпорядковується РПЦ

22 Грудня 2022, 17:17
Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир 159456
Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир

У містечку Корець на Рівненщині досі функціонує монастир, що напряму підпорядковується РПЦ та її патріарху кірілуПопри 8 років російської агресії та майже рік повномасштабної війни, монахині й досі не наважилися вийти з-під опіки тих, хто фактично благословив ворожу армію на вбивство українців. 

Нещодавно в Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі співробітники Служби безпеки України провели обшуки. Журналісти видання Район.Рівне побували у Корці та з'ясували, що про спецоперацію говорять самі насельниці та як ставляться до російсько-української війни. 

Монастир – «магніт» для паломників

Місто знаходиться всього за кілька кілометрів від траси Київ-Чоп, чимало людей, проїжджаючи повз, спеціально заїжджають у Корець, аби поставити в монастирі свічку чи подати записку за здоровя. 

Обитель напряму підпорядковується Російській православній церкві та патріарху кірілу. Статус «ставропігійського» монастирю надав московський патріарх Пимен у 1984 році. Тоді між ігуменею Наталією та екзархом України митрополитом Філаретом розгорівся конфлікт й постало питання про закриття монастиря. Аби уникнути цього, монахині попросили, аби РПЦ взяла їх під свою пряму опіку.

Монастир розташований у самісінькому центрі Корця. Від міста його відділяють грубі високі стіни та важкі металеві брами. Попри це територія відкрита для відвідувачів – кожен може зайти сюди, а за бажання ще й замовити екскурсію обителлю.

Читайте також: Якби вони знали на що перетвориться монастир

Сам монастир складається з храму та кількох корпусів, у яких, зокрема, живуть послушниці. Одне з приміщень виглядає суттєво «новішим» за інші. Судячи з розмови однієї літньої монахині та прихожанки середніх років, там – готель, проте «зараз туди ніхто не приїжджає».

Місцеві ж розповідають, що цей корпус монастиря завершили будувати кілька років тому. Начебто, його зводили як бібліотеку, втім справжнє призначення геть інше. Однак пересічний турист, який вирішить залишитися на нічліг в Корці, навряд чи зможе там зупинитися. Подейкують, начебто споруда має ще й підземні поверхи.

Обійстя монастиря – акуратне та доглянуте: лавки під туями бережно замотані на зиму в целофан, з-під снігу видніються кущі пострижених троянд, на внутрішньому дворі – виноградники. Під парканом похоронені ігумені, які раніше очолювали цей жіночий монастир. 

Окрім цих, на території ще є кілька могил, які у свій час були «магнітом» для туристів. Зокрема – могила коханої російського поета Пушкіна Анни Андро (Оленіної).

Проходячи повз могили покійних настоятельок, послушниці зупиняються, аби помолитися. Такий самий ритуал виконують й деякі прихожани.

Помітила, що значна кількість відвідувачів монастиря, яких вдалося зустріти в той день, перебуває у добрих стосунках із послушницями. Розходячись після служби, вони мило спілкуюся на прощання, бажаючи один одному «ангела-охоронця в дорогу», «Божої помочі» та «благословення».

Попри те, що Корець – містечко україномовне, зайшовши на територію монастиря, складається враження, що потрапляєш до росії – абсолютно всі написи тут російською мовою: підписи на надгробках, назви будівель, план території монастиря… Під розкладом богослужінь – уточнення, що графік складений «по киевскому времени». 

Проте монахині, яких зустріла на території, спілкуються між собою українською.

Проходячи повз мене, одягнуту зокрема й в штани та шапку, послушниці опускають голови та відводять погляд. Не дивно, адже для тутешніх відвідувачів такий вигляд не притаманний – жінки приходять сюди в довгих спідницях та хустках на голові.

Більшість жителів Корця – прихильники УПЦ (МП). З-поміж семи церков, які є в місті, лише одна підпорядковується ПЦУ. Втім, настоятель місцевого храму ПЦУ отець Іван каже, що з початком повномасштабної війни чимало людей стали змінювати погляди на віру.

«Люди по трохи стали переходити до нас відтоді, як Україна отримала Томос. Значний перехід вірян з УПЦ (МП) до ПЦУ відбувся й після 24 лютого, коли почалася повномасштабна війна. З того часу все більше людей відмовляється ходити в церкви московського патріархату», – зауважує священник.

Чоловік додає, що до того, як в Україні було створено ПЦУ, священнослужителі УПЦ (МП) були значно приязнішими до колег із Київського патріархату. Нині ж, зітхає, ті ніколи не привітаються першими, помітивши представників української церкви, а руку подати й поготів.

Відзначимо, що до 2014 року, коли росія напала на український Донбас та анексувала Крим, місцеві жителі неабияк пишалися монастирем, а гостей, які вперше приїздили в місто, неодмінно водили туди на екскурсію. Про те, кому належить обитель, тоді ніхто й не задумувався. 

Тепер же поводяться куди стриманіше, втім «обрубати» зв’язки з російською церквою не наважуються й час від часу відвідують службу в монастирському храмі.

На запитання, чому продовжують відвідувати храм, який фактично є частиною росії в Україні, дехто з людей, ігноруючи питання, просто проходить повз. Хтось, ніяковіючи, пояснює, що «місце ж – намолене».

У монастирі зберігали агітки за «рускій мір»

Зранку 22 листопада інформаційний простір Рівненщини сколихнула інформація про те, що в кількох осередках МП Служба безпеки України проводить контррозвідувальні заходи. Серед них – і монастир у Корці.

Посилаючись на власні джерела, анонімні телеграм-канали писали, що начебто причиною таких «візитів» стало те, що відомство отримало анонімний дзвінок про причетність керівництва Сарненсько-Поліської єпархії УПЦ (МП) до переховування диверсійно-розвідувальних груп, які зайшли з білорусі. На додаток публікували знімки знайденої літератури та грошей ще до того, як правоохоронці офіційно заговорили про перші результати обшуків.

Своєю чергою в офіційному повідомленні Управління Служби безпеки України у Рівненській області йшлося про те, що ці заходи відомство проводило, зважаючи на збройну агресію росії, зростання ризику вчинення терористичних актів, диверсій, захоплення заручників. Уточнили, що мета обшуків – не допустити, аби релігійні громади використовували, як осередки «руского міра», а заодно хотіли перевірити, чи немає в обителях диверсантів та зброї, а дотичні до культових споруд особи не ведуть підривну діяльність проти України.

Додатково в Управлінні СБ Район.Рівне повідомили, що під час обшуків у монастирі їхні співробітники вилучили агітаційно-пропагандистські матеріали, спрямовані на поширення ідей «руского міра». Йдеться, зокрема, про книги «Беседы на русской земле», газети «Русский вестник» та «Русский дом», листівки із фотографією кіріла та його промовою.

Під час перевірки документів у представників монастиря іноземних паспортів, в тому числі російських, правоохоронці не виявили.

Підтримують Україну чи моляться за кіріла?

Після того, як Служба безпеки України «нагрянула» в Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир із обшуком, представники цієї обителі не стали уникати зустрічі з журналістами. Навпаки, без вагань погоджуються дати коментар, щоправда, попередньо уточнивши, з якого ми видання та що саме нас цікавить. Додають, що ця інформація потрібна для того, аби «попросити благословення на спілкування в ігумені».

Відповідаючи на питання, говорять наче за методичкою: завченими чіткими фразами, уникаючи розгорнутих відповідей.

«Вони (правоохоронці, які проводили обшук – авт.) сказали, що обшуки для того, аби перевірити, чи не причетні наші насельниці до чогось протизаконного. Передивилися наші телефони, перевірили з ким контактуємо, дивилися наші паспорти. Нічого протизаконного в нас не знайшли. Оглянули будівлі, поспілкувалися з усіма насельницями. Вилучили деяку літературу, яка їх цікавила. Але яка там може бути пропаганда – то книжки на релігійну тематику. Ніяких диверсантів, нікого в нас не було, й нікого вони не знайшли. Ми – українки й молимося за мир. Ми підтримуємо Україну», – каже представниця монастиря монахиня Саватія.

Цікавлюся, чому ж тоді в них під час обшуків знайшли листівки з промовою кіріла, якщо вони – патріотки України й не підтримують російську збройну агресію? Російський патріарх, як відомо, благословив путінську армію на війну проти України.

«Вони не наші. Я не знаю, де вони в нас взялися. Вони взялися під час обшуку. Вони лежали на горищі, там велика сирість. На горищі в нас лежали книжки, зовсім відсирівші, а ці листівки взялися в день обшуків. Вони зовсім новенькі, сухенькі. Я не знаю, де вони взялися. Ми їх не клали, вони не наші. Ми не підтримуємо, що вони наші», – запевняє монахиня.

Про наслідки обшуків, каже жінка, правоохоронці монахиням не повідомили й на допити їх поки що не викликали. На запитання, що могло стати причиною візиту правоохоронних органів, Саватія відповідає абстрактно: «Зараз кругом обшуки».

У монастирі про російсько-українську війну добре знають. Втім, вийти з-під керівництва ворога не намагалися.

«Ну, поки так, як є», – коротко відказує на питання «Чому?» Саватія.

Переконує, що зв’язків з РПЦ вони не підтримують й за патріарха кіріла не моляться. Втім, намагаючись дати відповідь на це запитання, «матушка» губиться у словах й сказане нею суперечить одне одному. Помітно, що питання дещо збило її з пантелику, хоча й намагається не показувати цього.

«Та яке там? Там щось таке… Якогось особливого такого зв’язку чи незалежності не маємо звідти, з російської церкви», – каже вона.

Цікавлюся, скільки грошей вони відправляють до росії. На що монахиня, вдаючи сміх, запевняє, що ніхто ніяких грошей до ворожої казни не відправляє.

«Та ми й самі тих грошей не маємо. Ще б нам хто дав», – каже, буцімто сміючись.

Втім в релігії є поняття так званих «добровільних внесків», коли парафія щомісяця дає певну суму на утримання єпархіального управління, а ті своєю чергою – вищим чинам. 

Жителі Корця про позицію насельниць місцевого монастиря розповідають зовсім іншу історію, аніж пані Саватія. Зокрема, переконують в тому, що монахині твердять, начебто росія до війни не причетна. Збройну агресію путінських посіпак в Україні вони називають братовбивчою війною й моляться за її припинення. 

Розповідають, що справжньою причиною війни є Томос та попередній президент Петро Порошенко, який домігся незалежності українській церкві.

Попри те, що з пересічними містянами послушниці Свято-Троїцького монастиря майже не контактують, люди все ж не втрачають можливості спитати, чому вони досі «під кірілом»? Місцева жителька Олена розповідає, що коли в місті закликають монахинь змінити конфесію, ті відповідають: «Ви що, передивилися київського кіно?».

Службу в Корецькому Свято-Троїцькому монастирі ведуть кілька місцевих священників середніх років. Зі слів місцевих, отці розповідали, що надто їм не подобається те, що під час служби доводиться молитися за кіріла, але ж і не робити цього вони не можуть – ігуменя змушує згадувати патріарха. 

Як свідчать наші співрозмовники з-поміж духовенства, але не хочуть себе називати, йдучи служити в монастир, священнослужителі підписують документ, подібний до контракту, й не можуть його порушувати. 

Але ж невже священник, який розуміє, що у своїх молитвах прославляє того, хто благословив вбивство українців, не може розірвати цей документ в односторонньому порядку?

«Чув, що старших монахинь висвячував сам кіріл, вони з ним добре знайомі, тому й не наважуються зробити крок проти нього. Бо вони, так би мовити, – церковні друзі. Коли за кілька років до початку АТО він приїжджав до нас, то була мегаподія для міста. Його тут гарно зустрічали: тримали портрети, кричали «наш патріарх», – розповідає літній чоловік, затягуючись цигаркою біля одного з магазинів.

Те, що за бажання Корецький Свято-Троїцький жіночий монастир може покинути лоно російської церкви, підтверджує й рівненський релігієзнавець, професор Національного університету «Острозька академія» Андрій Смирнов.

Він додає, що процедура хоч і непроста, але можлива.

«Оскільки Державна служба України з етнополітики і свободи совісті не може внести зміни до статуту монастиря без дозволу патріарха кіріла, то Синод УПЦ має створити нову юридичну особу Корецький монастир УПЦ, а держава має розірвати договір із МП і укласти з УПЦ. Тобто монастир не може провести збори, як парафія, і перейти в УПЦ шляхом внесення змін до статуту і перереєструватися. Потрібно створювати нову юрособу. Підставою для цього можуть бути лише звернення монахинь», – пояснює науковець.

Коментар
Код блоку:
02/02/2023 Четвер
02.02.2023