Відновлювати ходьбу допомагає робот, або Як на Рівненщині реабілітують бійців зі спінальними травмами

Перший в Україні центр спінальної травми створили у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Функціонує він на базі відділення нейротравми. Тут встановили досі небачені у нашій країні роботизовані тренажери, які вчать поранених бійців заново ходити та рухати руками.

Центр розрахований на 100 пацієнтів і наразі тут немає вільних місць.

Журналісти видання Район.Рівне побували у госпіталі, аби подивитися, як у цьому медичному закладі працюють над реабілітацією бійців зі спінальними травмами.

Повномасштабне вторгнення змусило вдвічі розширити центр

Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни розташований неподалік траси Рівне-Луцьк у селищі Клевань. У сосновому лісі знаходяться кілька корпусів лікувальної установи та кілька невеличких будиночків-палат, де живуть пацієнти. 

До початку російсько-української війни, тобто 2014 року, лікування та реабілітацію тут проходили учасники Другої світової та Афганської воєн. Нині ж більшість пацієнтів – ті, хто боронив Україну від російських окупантів. 

Територія лікарні – досить простора та ошатна. Поруч із корпусами стоять лавки, під деревами є кілька альтанок, кафетерій, банкомат. Пацієнти прогулюються територією. Попри те, що багатьом із них довелося побувати в самому пеклі війни, посміхаються, жартують із перехожими. 

На подвір'ї експертка ВООЗ саме проводить своє заняття – вчить тутешній персонал правильно управляти колісними кріслами. Заняття, яке, на перший погляд, виглядає досить простим та зрозумілим, насправді має багато тонкощів та вимагає правильних навиків. Урок проходять в ігровій та невимушеній формі. «Вчителька» жартує зі своїми «учнями», а найстаранніших нагороджує цукерками. 

Загалом медичний заклад розрахований на 240 ліжок. Щороку курс реабілітації та лікування тут проходять понад п’ять тисяч ветеранів. Наразі ж 100 ліжок відведені для пацієнтів Республіканського центру лікування та реабілітації наслідків нейротравми. 

Клеванський госпіталь, як його називають у народі, одним із перших взявся за лікування та реабілітацію пацієнтів із черепно-мозковими та спінальними травмами, які мали значні пошкодження мозку та великі кісткові дефекти. На сьогодні така терапія вже має чимало позитивних результатів. 

Відновлювати рухи кінцівок допомагає робот  

Республіканський центр лікування та реабілітації наслідків нейротравми функціонує в одному з корпусів госпіталю. Нещодавно тут встановили досі небачені в Україні роботизовані тренажери, один із яких вчитиме ветеранів ходити заново. На його покупку з державного бюджету виділили близько 20 мільйонів гривень. Таке обладнання для українських медичних закладів закупили вперше. 

Система відновлення ходьби – це робот, де закріплюється пацієнт, прикріплюється тіло від попереку до п’ят. Прилад вимірює всі показники, аналізує, наскільки людина здатна рухати ногами та запускає програму реабілітації. Програма контролює, що пацієнт робить. Якщо людина робить певні самовільні рухи, система одразу спрацьовує і зупиняється. 

Приблизно за таким принципом працює програма з відновлення рухів рук. Кінцівка фіксується до приладу, на моніторі вмикають гру й пацієнт в такий спосіб розробляє руку. 

Ще один новітній прилад – вертикалізатор. Принцип його роботи полягає в тому, що до нього фіксують пацієнта, ставлять у вертикальне положення та вмикають на моніторі картинку, ніби людина йде. Тут програма може задавати як пасивну ходьбу, так і ходіння з перешкодами. Амплітуда руху не велика, проте пацієнт бачить, що він це може зробити. 

Деяких пацієнтів заново вчать давати раду побутовим потребам

Реабілітація поранених військових у клеванському госпіталі містить комплекс програм: це і басейн, і тренажери, масаж, ерготерапія.

Ветеран Віктор Літовченко з волинського Берестечка поранення отримав під Ізюмом на Харківщині ще в травні минулого року – осколок влучив у хребет. Зі зони бойових дій бійця транспортували до Харкова, де його прооперували та поставили пластину. Для подальшого лікування чоловіка відправили на Київщину, де за два місяці лікарі зуміли посадити його на крісло колісне, стали вчити базових навиків користування цим засобом пересування.

«Вже після столичних госпіталів я переїхав у Клевань. Лікувався тут два місяці. Реабілітація була досить щільною: електростимуляції, масажі, аплікація озокериту… Словом, багато різних потрібних процедур. Згодом по одній з програм МОЗу на чотири місяці поїхав на лікування до Польщі. Там теж багато різного було, але лише фізкультура. Після закордону знову поїхав до Києва, а тоді повернувся сюди (до Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни – авт.). В принципі, реабілітація майже скрізь однакова. Проте її ефективність вже залежить від самого реабілітолога – що він знає, вміє, який його підхід. Загалом, центр орієнтований на те, щоб привчати людину до навколишнього середовища, давати собі раду на візку, а не поставити на ноги», – розповідає поранений.

Військовий додає, що лікарі постійно помічають у нього позитивну динаміку до одужання. Чоловік зауважує, що місцеві фахівці-реабілітологи куди «сильніші», аніж їхні закордонні колеги. Це, зокрема, полягає в «живішому» та насиченішому підході до реабілітації.

Значну роль у реабілітації військових зі спінальними травмами відіграє ерготерапія, яку також практикують у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни. Її суть полягає в тому, аби зробити пацієнта максимально самостійним у побуті, самообслуговуванні, мобільності. 

«Ерготерапія для кожного з пацієнтів – процес індивідуальний, адже відштовхуємося від того, що людина може. Когось треба заново навчити їсти, одягатися, чистити зуби, користуватися ванною кімнатою і туалетом… Комусь потрібно підібрати певний адаптивний пристрій, аби тримати ложку й він їстиме самостійно», – розповідає ерготерапевтка Наталія Пахнюк.

Медикиня працює із травмами спинного мозку, інсультами, ортопедією. Також у відділенні пацієнтам роблять ортортезування – накладання так званих пасивних шин. Пристрої одягають пацієнтам на ніч для розробки кінцівок.  

«Бувають випадки, коли потрібно працювати ще й на когнітив: пам'ять, увага, мислення. Дивимося по пацієнту, що саме йому потрібно. При травмах спинного мозку, оцінюємо функції кисті, захвати, що пацієнт вміє, що не вміє – і працюємо з цим», – продовжує реабілітологиня. 

У центрі облаштували невелику ергокухню, де пацієнтів вчать готувати собі базову їжу, бувши на колісному кріслі.

«Тут ми пробуємо, як хлопцям на кріслі краще під'їхати до раковини, щоб помити продукти, посуд, як дістати прибори з ящиків, порізати інгредієнти. Це потрібно для того, аби людина, повернувшись додому, не боялася своїх базових потреб», – резюмує Наталія Пахнюк. 

Подібних центрів в Україні досі не було

Республіканський центр лікування та реабілітації наслідків нейротравми у Клевані створили, коли вже тривала російсько-українська війна. Тоді волонтери, які допомагали пораненим бійцям, звернулися до медичного закладу з проханням пролікувати «важких» пацієнтів. 

«Оглянувши територію та інфраструктуру нашого закладу, вони запропонували нам робити те, чого в Україні ще ніхто не робив – лікувати «важких» пацієнтів зі спінальною та черепно-мозковою травмами. Такі поранені потребували досить тривалого лікування та реабілітації. Це було абсолютно новим для нашої країни, ніхто серйозно цим не займався, оскільки це досить складна проблема. Тим паче госпіталі ветеранів війни не були взагалі долучені до таких питань», – розповідає заступниця начальника Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни з медичної частини Оксана Киричук.

Медикиня зізнається, що й досі дуже добре пам’ятає той день, коли очільник госпіталю Андрій Бурачик покликав її на планівку й запитав: «чи зможемо ми це зробити?». Зрештою, на нараді вирішили, що треба ризикнути й спробувати. 

Аби зрозуміти суть проблеми, у 2016 році в госпіталь на лікування взяли кількох АТОвців зі спінальними травмами, які пересувалися на колісних кріслах або ж узагалі ще не були адаптованими до них. 

«Це був своєрідний експеримент, щоб зрозуміти, чи зможемо ми справитися із цією проблемою. Хлопців ми розселили у різних відділеннях, не залежно від їх специфіки – просто обирали палати, в якій могло розвернутися колісне крісло, були широкі двері. Більшість цих пацієнтів розмістили у реанімації, оскільки вони ще не пересувалися на візках. Коли почали працювати з цими пацієнтами, то ми стали вчити їх, а вони – нас. Були хлопці, які вже пройшли певні етапи реабілітації й вони радили нам, як адаптувати наші можливості до їх потреб, казали, в якому місці краще поставити пандуса, якої висоти він повинен бути, з якої сторони поставити поручні», – продовжує Оксана Киричук. 

Дивлячись на позитивну динаміку пацієнтів зі спінальними травмами, прийняли рішення на базі госпіталю відкрити центр. У 2016-2017 роках на всіх чотирьох поверхах корпусу, де наразі розташований центр, провели капітальний ремонт. На першому та другому поверхах створили відділення, побутові умови якого відповідали потребам пацієнтів з інвалідністю. 

«Це і квадратура палат, і ширина дверей, і туалетні кімнати – все адаптували для того, аби пацієнти, які будуть лікуватися у нас, могли задовольняти свої базові потреби. Адже це – важлива складова реабілітації, пацієнту має бути зручно. Перший центр розпочав роботу у грудні 2017 року. Він був оснащений новітнім обладнанням і поступово поповнювався відповідним персоналом. Наші працівники проходили навчання, ми підготували лікаря фізичної та реабілітаційної медицини. На той час це був перший випуск фахівців такої професії в Україні й наш лікар здобув таку освіту», – продовжує заступниця начальника госпіталю.

Поступово  центр розвивали, удосконалювали професійний рівень персоналу, поповнювали новим обладнанням. Неабияк у цьому плані допомагали волонтери. У госпіталі зізнаються, що вже під час функціонування відремонтованого центру довелося виправляти й деякі помилки будівельників, аби пацієнти не відчували дискомфорту.

З початком повномасштабного російського вторгнення кількість пацієнтів зі спінальними та черепно-мозковими травмами виросла в рази. Перший центр, який був розрахований на 50 ліжкомісць, не міг вмістити всіх охочих потрапити на лікування. Тоді й виникла необхідність розширення центру. 

Вже з 1 вересня 2022 року на третьому поверсі, де раніше розміщувалося неврологічне відділення, відкрили ще один центр лікування «спінальників» на 50 ліжок. 

«Знову робота над адаптацією існуючих умов до необхідних, виконання умов безбар'єрності. Знову набір та навчання кадрів, поповнення обладнанням. Наразі цей процес ще триває. Для навчання персоналу залучили команду експертів Всесвітньої організації охорони здоров'я. Це – професіонали високого рівня з різних країн світу, які не злякалися приїхати у воюючу країну, аби допомогти нам розвивати систему реабілітації», – каже Оксана Киричук.

Протягом двох місяців десять фахівців з реабілітації із шести країн (Велика Британія, Канада, Австралія, Швеція, Норвегія, Італія) допомагали нашим захисникам відновлюватися, а також навчали працівників світових методів реабілітації.  Зокрема, у Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни працювали фахівці ВООЗ із фізичної та реабілітаційної медицини, фізичної терапії, ерготерапії, клінічної психології.

Фото Інни ЛЬВІВСЬКОЇ