Про мене знають лише ті, кому це потрібно. Історія ЛГБТІК-військового, який боронить країну

20 Червня 2023, 22:00
Про мене знають лише ті, кому це потрібно. Історія ЛГБТІК-військового, який боронить країну 1012
Про мене знають лише ті, кому це потрібно. Історія ЛГБТІК-військового, який боронить країну

 

Після того, як 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення на українські території, чимало людей з поміж ЛГБТІК-спільноти одягнули військову форму й пішли бороти країну. За деякими підрахунками, від 50 до 100 тисяч військовослужбовців Збройних сил України та Національної гвардії належать до ЛГБТІК. Втім, через дискримінацію та гомофобію не всі зважуються відверто заявляти про свою сексуальною орієнтацією.

Один із прикладів – бойовий медик Данило, який наразі несе службу в Краматорську на Донеччині.

Своєю історією хлопець поділився із журналістами інтернет-видання Район.Рівне.

***

Данилу наразі 20 років. Хлопець – із Харкова. Він досить тактовний, ввічливий, ерудований та чемний. Гарно розмовляє українською мовою. Зізнається, в побуті послуговується поки що все ще російською, втім працює над тим, аби змінити це. Хлопець не багатослівний. На запитання відповідає коротко.

У військовій справі хлопець уже кілька років. У 2014 році Даня став учнем кадетського корпусу. Коли 24 лютого 2022-го росія пішла на Україну повноцінною великою війною, хлопець прийняв рішення залишитися в лавах Збройних сил й боронити країну від агресора.

«Я знаю і бачу, яка зараз ситуація в нашій країні. Тому я потрібен тут. Хоча, навіть якби не було війни, я б все одно залишився служити в ЗСУ. Хочу розвиватися саме у військовій сфері, зробити тут кар’єру», – розповідає Данило.

Наразі хлопець несе службу в місті Краматорську Донецької області. Поки що у нього звання «солдат» і він – бойовий медик. Він той, хто вивозить поранених українських воїнів з поля бою, надає їм першу дорогу. Про свою роботу хлопець не надто розповідає. Переповідає лише, як під час однієї з евакуацій їх добряче «накрило» ворожими снарядами. 

Втім до деяких ситуацій, критичні з точки зору цивільної людини з тилу, військовий розповідає з гумором й мріє, що після завершення війни залишиться служити в ЗСУ.

Данило – бісексуал. Хлопець розповідає, про свою сексуальну орієнтацію зрозумів давно. Однак спочатку не сприймав себе таким, який є – не розумів, що з цим робити та як взагалі йому бути далі. Втім з часом сприйняття себе таки змінилося.

«Коли став сприймати свою сексуальну орієнтацію такою, як вона є, а не намагався «переламати», змінити, щось вдавати – від цього стало дещо легше», – зізнається.

Разом із тим про свою бісексуальність військовий не оголошує на загал. Якщо деяким побратимам відомо про сексуальну орієнтацію Данила, то батьки про це нічого не знають.

«Рідні не знають про те, що я – бісексуал. До того ж вважаю, що знати їм це не потрібно. Навіщо? Побратими по службі знають. Але знову ж таки – не всі. Знають ті, кому це потрібно знати. В кожної ж людини свої принципи, свої переконання, бачення світу… Як такого камінг-ауту в мене не було. Просто люди це бачать і все. Але ніхто не цькує мене через це», – продовжує військовий.

Данило запевняє, що йому не доводилося зіштовхуватися із булінгом через свою сексуальну орієнтацію. На щастя, не зазнавав хлопець й фізичного насилля. На його переконання, в Україні ставлення до гетеросексуалів чи представників сексуальних меншин не відрізняється від того, як до людей з-поміж ЛГБТІК ставляться в багатьох інших країнах світу.

«Так, за моїми спостереженнями, в деяких країнах до секс-менших лояльніше ставлення, в інших – негативніше. Україна не вирізняється якось в цьому плані. В мене є хлопець. Він також військовий. Вважаю, що в нашій країні зустріти кохану людину з-поміж ЛГБТІК-спільноти точно проблема», – резюмує співрозмовник.

***

За інформацією спільноти «Військові ЛГБТІК», їхнє об'єднання налічує 300 військовий з-поміж сексуальних меншин, які служіть в лавах Збройних силах чи Національній Гвардії. Серед них близько сотні людей відкриті у власній ідентичності. Частина цих військовослужбовців боронять країну ще з 2014 року. У цій організації склалися також близько двох десятків пар, де обоє партнерів чи партнерок є військовослужбовцями.

В спільноті наголошують, що вони говорять лише про тих ЛГБТІК-військових, які мають активну соціальну позицію. Загалом в українському суспільстві ця цифра становить 5-10%. Якщо рахувати в кількісному еквіваленті, то він налічуватиме від 50 до 100 тисяч військових.

В організації додають, що більшість людей ЛГБТІК, які захищають країну від зовнішнього агресора, й самі потребують захисту. Чимало з-поміж них не зважуються відкрито заявити про свою сексуальну орієнтацію, оскільки бояться гомофобії та дискримінації зі сторони українського суспільства.

Як приклад, в організації розповідають про випадок, який трапився із матір’ю одного з військовослужбовців, син якої є представником ЛГБТІК-спільноти. Жінці погрожували спалити будинок тільки через те, що комусь не подобається сексуальна орієнтація хлопця.

Дещо виправити таку ситуацію, а також захистити права одностатевих пар та й загалом людей з-поміж ЛГБТІК, міг би відповідний закон. На запровадженні цього документу протягом тривалого часу наполягають представники  секс-меншин й навіть зареєстрували на сайті президента відповідну петицію.

У березні 2023 року народна депутатка України Ірина Совсун ініціювала закон про цивільне партнерство. Якщо документ таки приймуть, він допоможе парам визначити взаємні права та обов'язки, питання володіння майном, спадку, соціального захисту, прав у разі смерті чи зникнення партнера/партнерки. Все те, що завжди, за замовчуванням, було доступне різностатевим парам в Україні. В умовах повномасштабної війни, коли військові з ЛГБТІК захищають країну на рівні з гетеросексуалами, це є надважливим. Прийняття цього закону зобов’язує державу надати юридичний захист всім тим, хто захищає її безпеку.

Попри це, в Міністерстві юстиції заперечували, що в українському війську служать тисячі людей, які є представниками секс-меншин. Аби пояснити посадовцям, що вони помиляються й чому важливо запровадити цивільні партнерства, активісти проводили з ними спеціальні зустрічі.

Ще одним «сигналом», аби легалізувати реєстровані партнерства, стало рішення Європейського суду з прав людини про те, що Україна порушує права одностатевих пар на узаконення своїх стосунків. Відсутність в Україні законодавчого регулювання одностатевих відносин є порушенням статті 8 та 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

 

 

Матеріал створено за підтримки ГО «Жінки в медіа» та Rainbow Beyond Borders Fund. Відповідальність за зміст несе авторка

 

 

 

Коментар
26/05/2024 Субота
25.05.2024
24.05.2024