«Для мене він – Герой». Дружина Геннадія Гузоватого з Костопільщини поділилася спогадами про чоловіка

Йому був 31, коли російська куля зробила його воїном небесного війська. Геннадій Гузоватий з Підлужного на Костопільщині з перших днів повномасштабної війни добровольцем став на захист країни, хоч і не мав військового досвіду. Майже увесь час воїн служив на передових позиціях. Не чекав допомоги зі сторони – багато речей, необхідних для служби, купував собі сам. У переддень Великодня захисник востаннє вийшов на бойове чергування…

Дружина загиблого воїна Юлія Гузовата поділилася спогадами про чоловіка із журналістами видання Район.Рівне.

Юлія та Геннадій познайомилися по телефону. Понад три місяці зідзвонювалися, а потім домовилися зустрітися. Нині жінка пригадує, коли вперше побачила свого майбутнього чоловіка – закохалася з першого погляду.

«Генчик приїхав до мене у квітні на перший день Великодня. Він мені одразу дуже сподобався – високий, гарний. Сипав жартами. Він був веселим, знав, що сказати в кожній ситуації. Добрий. Завжди приїздив до мене з шоколадками чи цукерками», – розповідає Юлія Гузовата.

Протягом шести років хлопець щонеділі долав кілька десятків кілометрів, аби побачитися з коханою. Юлія жила у Підлужному. Геннадій – із Дюксина. Їздив автобусом чи мотоциклом. Якось, пригадує жінка, Гена не встиг на маршрутку, й щоб не пропустити побачення, приїхав велосипедом.

Після багаторічних зустрічей пара вирішила одружитися.

«Він казав, що не хоче відпускати мене. Хоче, аби я завжди була поруч. Ми розписалися на його День народження – 13 серпня. Спочатку жили з моїми батьками. У нас великий будинок, місця вистачало. Пізніше вирішили, що хочемо жити окремо, поїхали двох на заробітки, щоб заробити на своє житло. Так правильно: якщо створили свою сім’ю, то й жити самим треба, господарювати», – продовжує дружина загиблого захисника.

Кілька років молоде подружжя працювало на сезонних роботах у Польщі: збирали полуницю, боби, капусту… Жінка пригадує: чоловік робив свою роботу й постійно допомагав їй.

«Добре було вдвох – що тут казати? На скільки мені було легше. Він швиденько зробить своє, а тобі біжить мої відра носити», – зітхає.

***

Менше як три роки тому Юлія та Геннадій переїхали у власний будинок. По трохи робили ремонт, планувати добудувати. Усе в новій оселі чоловік робив своїми руками. Жінка розповідає, у власному домі хотіли зробити все так, як подобається їм, не дивлячись на моду, на те, як це роблять інші.

«Коли купували житло, вирішили, що жити залишимося в моєму селі. В місто Генчик не хотів, йому було там нудно, не знав, чим себе зайняти у квартирі. Він фанатів від поля, тракторів, постійної сільської роботи. Не міг сидіти на місці. Та й у Підлужному йому подобалося, тут його вже всі знали, мав багато друзів. У Гени рано помер батько, тож усе, що мав, заробив своїми силами», – пригадує Юлія.

А ще Геннадій дуже любив ліс. Щосезону ходив збирати гриби. Дружина згадує, бувало, поїдуть усією родиною на «тихе полювання», всі обійдуть ліс, назбирають трошки, натомість Гена «облетить» все довкола й принесе кілька відер.

«Він знав ліс, міг годинами там гуляти. Не раз казала йому, що не розділяю цю його пристрасть. А він дивується: як можна не любити ліс, адже там так добре. Ми були щасливими. Гена був вірним, турботливим, добрим чоловіком. Я називала його Генчиком, «золотком», «моїм хорошим», а він кликав мене «жонушка», – посміхається Юлія.

***

24 лютого 2022 року, день, коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Геннадій Гузоватий зустрів у Києві. Напередодні він приїхав туди з молодшим братом на заробітки. Чоловіки саме перший день відбули на роботі, як під ранок наступного почалися обстріли. Усвідомлюючи ситуацію, на вечір брати повернулися додому.

За кілька днів по тому, 27 лютого, Гена поїхав у костопільський військкомат, аби стати на захист України. До війська його зарахували в перший день весни. Йому випало служити стрільцем. Молодший брат захисника також наразі боронить країну.

Після тримісячної підготовки на полігоні у Рівненській області, військовослужбовця відправили виконувати бойове завдання у місто
Конотоп на Сумщині. Ще через пів року передислокували на Бахмутський напрямок у Донецькій області.

Юлія зізнається, чоловік любив робити їй сюрпризи й приїздити у відпустку без попередження. Вона цьому невимовно раділа. 

«Зимою їхній підрозділ зазнав значних втрат, коли їх виводили у пункт постійної дислокації на доукомплектування, хлопців «накрили». Дехто з Гениних побратимів загинув. Ми з ним мало говорили про війну, він мало про що розказував, бо в нас вистачало й інших тем для розмов. Але коли я приїхала до нього в Київ, він не стримався. Тоді я вперше побачила на його очах сльози. Казав мені: нічого не страшно, не страшно за себе, страшно, коли несеш пораненого побратима, а він вмирає на твоїх руках», – продовжує дружина загиблого воїна.

Будучи на війні, Геннадій не чекав зі сторони допомоги. Багато чого необхідного для служби купував собі сам. А ще – він досить добре розумівся на техніці, міг полагодити будь-який транспорт. Нерідко чоловіки старшого віку зверталися до нього за порадою.

***

У п’ятницю напередодні Великодня Геннадій Гузоватий востаннє вийшов на бойове чергування. Дружина Юля пам’ятає ті дні до найменших дрібниць.

«Йдучи на позицію, він забув телефона, тож подзвонив з побратимового. Сказав, що все добре, пообіцяв подзвонити за день-другий, як повернеться. Я чекаю, а дзвінка нема… Стала писати командиру, він запевнив, що «завтра він вам подзвонить». Завтра теж тихо… Знову пишу, а у відповідь, що «сьогодні точно подзвонить». Натомість за кілька годин повідомили, що мого чоловіка більше нема», – плаче жінка.

Захисник загинув 17 квітня, на другий день Великодня, від кульового поранення неподалік Григорівки Бахмутського району.

«Їх «накрили» під час «перезмінки». Гену поранили, коли він виходив з позиції після чергування. Найгірше, що могло трапитися зі мною в цій війні, на жаль, вже трапилося… Життя розділилося на «до» та «після». Він іноді сниться мені, турбується. Відчуваю, що навіть з неба він підтримує мене. Я ж поставила собі за мету в пам'ять про нього зробити біля хати все, що він планував. Я пишаюся ним. Для мене він – Герой, і назавжди залишиться найкращим коханим чоловіком. Він дуже любив свою родину: брата, сестру маму. турбувався про них», – завершує розповідь Юлія Гузовата.

У селі Підлужне Костопільської громади є шестеро загиблих воїнів. Їх рідні домоглися, аби на честь захисників перейменували вулиці. Іменем Геннадія Гузоватого буде названа вулиця, де він жив разом із дружиною.