Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Карантин – це більше навантаження, відповідальності і людяності: коронавірусні обмеження очима рівнянок

16:19 01.06.2020
1049

Жіночі будні на карантині – це не лише про готування їжі, догляд за дітьми чи іншими членами родини, це ще й постійні виклики, які демонструють разючі відмінності між уявленнями про життя та реаліями.

Хтось на 17 квадратних метрах намагається дати лад великій родині, хтось радіє карантинним обмеженням, бо засоби індивідуального захисту виявляються помічними у професії, хтось бачить нові можливості, а хтось не може адаптуватися до електронного спілкування.

Своїми спостереженнями та відчуттями діляться лікарка, архітекторка, маркетологиня, власниця турфірми та засновниця благодійної організації.

Тетяна Голуб – лікарка-педіатр

Мій карантин – це про збільшення навантаження, про відповідальність і про людяність.

Стало більше роботи, складніше спілкуватися і з пацієнтами, і з колегами, – недосконало організована комунікація у медичних установах. Відсутнє розуміння, що саме ти маєш робити, кульгає питання колегіальності, подеколи навіть людяності.

Часто у пацієнтів також немає розуміння серйозності ситуації. Хвилюватися люди починають тоді, коли настає реальна загроза їхньому життю чи життю їхніх родин.

«Нещодавно консультувала маленьку дитинку. Батьки для цього зробили їй захисний щиток із файлика А4, поролону. Мене це приємно вразило».

Виникають непорозуміння у медичних установах ще й через небажання дотримуватися чітких правил взаємодії. Навіть елементарне правило виходити чи заходити через певні двері може спровокувати конфлікт. Натомість чітке дотримання правил мало б його не допустити та сприяти безпеці як пацієнтів, так і лікарів.

Складно прийняти також те, що сам лікар не захищений, а ще він хвилюється за рідних, а рідні – за нього.

Багато проблем, які зараз виникли, є наслідком того, що ми не звикли нести персональну відповідальність, дуже піддаємося паніці, замість того, аби випрацювати злагоджену схему взаємодії.

Та ж вимога самоізоляції не може бути дотриманою, бо люди не мають для цього належних матеріальних умов.

«Мені доводилося проводити вакцинацію у гуртожитку. Родина живе на 17 квадратних метрах, із двома малюками, серед яких 5-річна дитина з ДЦП, 4-місячна дитина, батьки та бабуся, там точно не йдеться про можливість самоізоляції у випадку захворювання».

А ще зрозуміла, що лікарі насправді мало захищені законом. Почала детальніше вивчати медичне право.


Ірина Сергіюк – архітекторка, викладачка

Виявила, що засоби індивідуального захисту дуже помічні у моїй роботі.

Сказати, що карантин суттєво змінив мій робочий графік, не можу.

Суть діяльності архітектора зводиться до того, що я більше часу проводжу із кресленнями, розрахунками, зрідка із замовниками спілкуюся чи із виконробами на будівництві. Єдине, я не скасовувала виїзди на об’єкти. Виникає потреба щось заміряти, подивитися. Дистанційно це зробити нереально. Мої колеги теж із цим погоджуються. Наприклад, на самоізоляції можна зачинитися, виконувати певні креслення, розробляти дизайн, натомість авторське бачення, заміри потребують присутності.

«Аби оцінити об’єкт на місці, зробити потрібні заміри, планові виїзди робила, але з використанням засобів індивідуального захисту (масок, рукавичок, антисептичних засобів). Це навіть плюс у моїй роботі. Рукавички захищають руки від забруднення, маска – від пилу, каска – від травматизму. Увесь цей захист створює відчуття, наче виконуєш якусь особливу місію (героїня посміхається – авт.)».

У викладацькій діяльності змінилося все кардинально. Не можу сказати, що ці зміни позитивні. Хоча університет забезпечив викладачам відеоплатформу для проведення занять, консультацій, але особливості навчання архітекторів не враховані.

Усного читання лекцій, показу презентацій та відео у цьому випадку мало. Я на своїх заняттях постійно намагаюся щось показати, підказати студентам. У онлайні змоги зупинятися на певних деталях не маю, особливо, коли йдеться про проєктування, креслення.

«Ми винаходили цілі схеми, як коригувати практичні роботи. Студенти мені надсилали поштою свої креслення, я їх видруковувала, вносила правки, тоді пересилала їм, усно пояснювала певні деталі».

Практичні заняття у такому форматі проводити доволі складно. Відео-заняття взагалі емоційно складніші. Взаємодіяти з екраном виснажливіше, ніж із реальною аудиторією. Надто, коли тобі треба продемонструвати якусь деталь.

Також складно дистанційно консультувати студентів, які виконують бакалаврські проєкти, саме через необхідність редагування практичної частини.

У повсякденні ж під час карантину у мене виникало дві великі проблеми. Цілим квестом ставав похід у магазин. Я намагалася це робити максимум двічі на тиждень майже перед закриттям, аби не витрачати час на черги, бо постійно працювала. Інша проблема – нестача кави (посміхається – авт.). Насправді, в умовах ізоляції та постійної роботи мені бракувало невеличкого релаксу у вигляді чашки кави у затишному місці.

Інше питання – спілкування із друзями. Хоча за роботою і раніше не мала особливо часу на дружні зустрічі, але теперішнє спілкування в онлайні не до вподоби.

Мабуть, найбільше мені бракує живого контакту зі студентами.


Анна Радько – підприємиця, засновниця маркетингового агентства Rad&ko

Думаю, що карантин у моїй роботі на користь.

Власне агентство почала розбудовувати саме перед його початком. Накопичилося багато організаційної роботи, яку повинна була зробити та постійно відкладала через брак часу. Було багато зустрічей, чимало часу також забирала дорога. Карантин усі зустрічі переніс в онлайн, вивільнився час на внутрішні процеси для розвитку власної справи. Зараз ми розширилися, взяли нових людей, почали розробляти свій сайт, розвивати нові напрями, проводимо ділові ефіри, запустили свою рекламу.

Звернула увагу, що наші клієнти стали дисциплінованішими. Раніше бувало, приїздиш на зустріч, а у клієнта ще попередні відвідувачі або внутрішня нарада, а ти чекаєш. Зазвичай, то хвилин 10, але вони теж цінні. А зустріч в онлайні дуже дисциплінує. Ти не можеш спізнитися, увімкнутися на 10 хвилин пізніше, ти маєш чітко приєднатися до розмови о 10:00, наприклад. Це дуже дисциплінує клієнтів.

10-хвилинних кав в очікуванні не стало, але це добре. Бо ці 10 хвилин важливі в роботі.

«Для мене робота в онлайні не стала викликом. Навпаки, цілком прийнятно, коли частина команди – у Рівному, частина – у Києві, ще частина – в Одесі, певні експерти за кордоном. Локація не настільки важлива, якщо є спільна ідея. Все можна вирішити дуже швидко, враження, що ми всі – в одному офісі».

Також я помітила, що в онлайні злагоджено працюють ті підприємці, які мали чітку схему і в офлайні. А у кого стратегій не було, їх важче випрацювати зараз. Найважче тим, хто не володіє сучасними технологіями. На жаль, у Рівному бачу підприємців, які мають подібні проблеми.

Також є частина клієнтів, котрі не «прокачані» технічно, із ними важко погоджувати певні задачі, витрачається час на опанування пристроїв, певних програм.

Але загалом мені здається, що теперішня ситуація стала каталізатором економічних змін, які вже назріли і дуже повільно відбувалися. Тепер наш перехід в онлайн прискорився. Мова не лише про бізнес, а й про освітні процеси.

«Раніше викладачі ламали голову, як на занятті відволікти студента від смартфона, щоб він був присутнім не лише фізично, а тепер навпаки – про фізичну присутність не йдеться»


Світлана Ніколіна – власниця туристичної фірми «Хоч куди»

Мій бізнес не передбачає онлайну.

Пристосуватися до карантину було дуже складно. Туристичний бізнес не передбачає можливостей переорієнтуватися на онлайн-формат.

«Від початку травня плануємо поїздки на липень, серпень, повністю маємо графік, активно співпрацюємо із клієнтами. Спочатку було доволі складно пристосовуватися, бо ця робота не передбачає будь-яких можливостей працювати онлайн».

Весна та осінь – це завжди період, насамперед, шкільних екскурсій. Ми на них навіть більше орієнтовані, ніж на дорослі. Тому повністю весняний сезон у нас не відбувся у зв’язку із карантином. Цей час я просто використала для себе, для того, щоб якомога більше знайти різних цікавих атракцій для майбутніх мандрівок. Більше займалася домашніми справами. Але, звісно, це було дуже складно. Особливо, коли на початку треба було звикнутися із думкою, що буде така тривала пауза, і ти практично ніяк не можеш вплинути на це. Здебільшого, ми не пливемо за течією, намагаємося вплинути на наше життя, а у цій ситуації впливати змоги не було.

Для мене під час карантину змінилося все. Бо у туристичний сезон я практично не буваю вдома. Психологічно мені було дуже складно. Найскладнішим було перебудуватися, що зараз ситуація саме така.

Але ми маємо якось навчитися жити у нових умовах.


Марія Ясинчук – засновниця благодійної організації «Дарунок»

Під час карантину запустили онлайн-книгарню, допомагаємо родинам із продуктовими наборами.

Працюю дистанційно. Спершу домашня атмосфера не налаштовувала на робочий лад. Із часом випрацювала робочу зону, навчилася відокремлювати побут від роботи. Щодо благодійництва, то, як і раніше, займаюся цим у позаробочий час. Усю діяльність із колегами перенесли в онлайн, поступово до цього адаптувалися. Навіть виникло кілька хороших проєктів, які за інших умов навряд би можна було реалізувати.

Зараз маємо 9 напрямів роботи, окремі із них стосуються безпосередньої взаємодії із дітьми, які перебувають в інтернатних установах.

«Під час карантину ми відкрили два нових напрямки. Перший – це допомога малозабезпеченим сім’ям із продуктовими наборами. Також плануємо діткам давати одяг, канцелярські набори. Другий напрямок – це благодійна книгарня. Ми тепер в онлайні продаємо книги, а виручені кошти спрямовуємо на благодійність»

На початку карантину ми відчули, що нас підтримують менше в плані фінансових надходжень на цільову допомогу діткам, якими ми опікуємося. Багато людей самі відчули матеріальні труднощі. Але, коли ми запустили допомогу малозабезпеченим родинам, онлайн-книгарню, люди знову стали активно відгукуватися.


Матеріал створений у межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Спілкувалася Вікторія НАЗАРУК

Світлини надали героїні

Коментарі
8 липня
Вчора
06.07.2020
05.07.2020
04.07.2020