Уже друге літо поспіль широкомасштабна війна затьмарює літні канікули усіх без винятку українських дітей. І якщо комусь здається, що Рівненщина є тиловим регіоном і тут діти мають про війну абстрактне розуміння, то це не так: чи не щодень на фронті гинуть, зникають безвісти чи потрапляють у полон чиїсь близькі родичі.

Такі втрати тутешні діти переживають дуже тяжко певною мірою саме тому, що подібні звістки розбивають на друзки ілюзію відносно спокійного і безпечного життя у тилу.

Тож аби відірвати дітей від жорстокої реальності та повернути їм бажання жити, комунальний заклад «Ветеранський простір» Рівненської облради вже не вперше організовує для них відпочинок-реабілітацію.

Про те, чому так важливо дбати про емоційне та ментальне здоров'я родичів військовослужбовців, розмовляємо з Тетяною Марко-Ременюк, з ініціативи та наполегливості якої на Рівненщині власне й вдається реалізовувати проєкт-катарсис.

«Війна в Україні триває вже майже 10 років, тож дітей, які втратили через неї тата чи маму, стає усе більше», – констатує Тетяна, яка, до слова, втратила першого чоловіка та нині чекає на повернення з фронту другого.

Жінка сама свого часу пройшла кілька курсів реабілітації мандрами, тож не з чуток знає, наскільки це дієвий спосіб. Попри те, що комунальний заклад покриває чимало потреб самих військовослужбовців, тут постійно намагаються дбати й про потреби родичів тих, котрі віддали своє життя за Україну.

Так цьогоріч дітям організували уже три мандрівки. Охопити відпочинком вдалось понад сотню дітей військовослужбовців. Варто зауважити, що активно до відпочинку залучають і родини полонених і зниклих безвісти захисників. Терапію мандрами пройшли вже орієнтовно десять родин, тобто діти разом зі своїми мамами.

Польща як ключик до Європи

Зокрема нещодавно 38 дітей загиблих захисників побували з чотириденним візитом у Польщі. Це вперше волонтери повезли дітей на відпочинок за кордон. І хоча реалізувати задум познайомити юнь з Європою було непросто, всі ті труднощі, за словами Тетяни, були варті того, адже в результаті вона бачила перед собою чотири десятки пар щасливих очей.

Виявляється, поїздка повинна була повністю фінансуватись партнерами, але в якийсь момент щось пішло не так і Тетяну повідомили, що дітей прийняти на відпочинок не зможуть.

«Мабуть, я мала б повідомити дітям і їхнім мамам, що поїздка скасовується, але не змогла так вчинити з ними. Оскільки до запланованої дати виїзду лишались лічені дні, я почала шукати спонсорів. Відгукнулись благодійники з Рівного, Львова й Одеси. Власне завдяки їм мандрівка і відбулась, адже вони пожертвували кошти, якими ми змогли покрити всі фінансові витрати власне у Польщі. А про наш доїзд вже подбала Рівненська ОВА. 

Крім того, завдяки давнім приятелям я познайомилась з подружжям Міхаеля та Світлани з курортного містечка Устронь, що в південній Польщі, на річці Вісла. Вони перейнялись нашою проблемою, погодились допомогти. Саме вони оперативно підшукали нам прихисток при місцевій лютеранській церкві, домовились про наше харчування, а також допомогли вирішити ще чимало організаційних питань», – розповідає Тетяна.

Жінка додає: попри те, що на відпочинок діти мали всього кілька днів, їм вдалося все ж розкритись і спробувати боротись зі своїми страхами. Вони вчились знову радіти життю, як у довоєнні часи.

«Наша програма була досить насиченою: ми підіймались у гори, займались арттерапією, розважались в аквапарку, відвідали дачу-резиденцію президента Польщі Анджея Дуди та побували у величезному контактному зоопарку, де гладили оленів і альпак. Щастю дітей не було меж», – запевняє співрозмовниця.

Тетяна шкодує, що їм не вдалось відвідати Освенцим. Причин цього, каже, було кілька, зокрема кілометрові черги та у бажаний час вільний лише російськомовний гід.

«Часто діти перебувають у пригніченому стані через втрату рідної людини. Але ці поїздки – це якраз можливість відновитись, а також нагода спонукати дітей жити, вдосконалюватись і розвиватись далі, попри все», – переконана волонтерка. 

За її словами, чимало дітей після відвідин Польщі поставили собі за мету підтягнути вивчення іноземної мови, аби мати змогу і надалі подорожувати світом чи навіть навчатись і жити за кордоном.

Гори як панацея від горя

У середині серпня на відпочинок-реабілітацію у Криворівню, що на Гуцульщині, вирушила група загалом із 50 дітей і дружин героїв-захисників. Це вже другий із чотирьох запланованих цьогоріч вояжів, профінансованих доброчинцями зі Словаччини Любомиром Клецком та Іваном Сікорою та їхньою благодійною організацією «Беркат». 

Перший заїзд був у червні, наступні планують восени, орієнтовно у жовтні, та взимку, попередньо – на зимові свята.

Бізнесмени, які вже другий рік поспіль фінансують такий відпочинок, налаштовані надалі організувати ще й психологічну підтримку дружинам загиблих захисників.

Читайте також: Тисячу метрів над рівнем горя. Як доброчинці зі Словаччини допомагають дітям військовослужбовців з Рівненщини

«Чоловіків дівчатам, на жаль, ніхто не воскресить. Їх треба пам'ятати, але жити далі. Хоча б заради дітей. Я ж свого часу теж проходила реабілітацію. І саме завдяки їй по-іншому почала сприймати свою дитину та реагувати на життєві обставини», – зізнається Тетяна.

Тиждень, проведений на Івано-Франківщині, традиційно був насичений і цікавий.

Діти та їхні мами побували на полонинах, спробували опанувати навички ковальської та гончарської справ, рибалили, а ще багато купались, змиваючи з себе біль утрат, та ще більше малювали, виливаючи на папір усе те, що ятрить душу.

«Ця поїздка допомогла не збожеволіти, розповідала одна з жінок, яка втратила чоловіка на війні й залишилась з двома маленькими синочками», – пригадує Тетяна та переконує на власному прикладі, що гори дійсно лікують, дають відчуття свободи й можливість відновитися, переосмислити багато речей, змушують знову захотіти жити.