«Я сам попросився, щоб мене взяли воювати». Історія захисника Віктора Демчука

18 Листопада 2023, 17:27
Віктор Демчук 9042
Віктор Демчук

Протягом кількох місяців Віктор Демчук боронив країну від російських загарбників на Куп’янському напрямку Харківщини. В одному з боїв отримав важкі травми, після яких наразі реабілітується. З початком великої війни чоловік записався до місцевої територіальної оборони, та коли одного разу в селі роздавали повістки – він попросив, аби його мобілізували до армії.

Своєю історією Віктор поділився із журналістами видання Район.Рівне.

***

Віктору Демчуку – 50. Родом чоловік із Ковельського району Волині. В цивільному житті працював будівельником, їздив на заробітки до Європи.

Нині, після отриманого на передовій поранення, він проходить реабілітацію в Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни, що в Клевані.

 

Чоловік зізнається, свою пяту «круглу дату» відсвяткував з побратимами на фронті. До війська ж пішов добровольцем – коли в селі військкоми роздавали повістки, підійшов до них й попросив дати йому виклик до армії. Про своє рішення нікого з рідних не попереджав.

«Дружина, як дізналася, спочатку сказала, що я – дурний, але швидко прийняла мій вибір. Я, по суті, міг би й не йти до армії, бо ж був членом місцевої територіальної оборони. Але що ж сидіти в тилу, коли ворог атакує там, не вихід Ще з початком повномасштабки ми трохи волонтерили – збирали по селах продукти й відправляли в області, які потерпали від активних бойових дій», – розповідає військовий.

Коли Віктор просився до війська, «за компанію» із ним пішли ще двоє сусідів. З одним із них вони згодом разом служили на передовій.

«Повістку мені дали 2 лютого, 3 пройшов комісію, а 4 вже був у Володимирі в частині», – пригадує військовий.

Після двотижневого навчання Віктор поїхав «на нуль» – на Купянський напрямок Харківщини.

«Я служив кулеметником. Нас жартома побратими називали «покемонщиками». На той час у війську вистачало всього. Не вистачало лише часу на підготовку. Два тижні – надто короткий термін», – розмірковує.

***

На передовій Віктор Демчук служив до кінця травня. Тоді в одному з боїв захисника поранило.

«З чого тільки по нас не стріляли… Вони (росіяни – авт.) нас обійшли, взяли ніби в оточення. Скинули боєприпас із квадрокоптера.  В документах написано, що в мене – осколкове поранення. Зі спини витягнули шість скалок. Один потрапив в легеню – його там і залишили. Сказали, якщо виймуть – дірка залишиться, як після бомби. Буває, якщо лежу на тому боці, інколи трохи відчуваю дискомфорт», – веде мову Віктор Демчук.

Воїн пригадує, отримавши поранення, понад пять годин чекав на евакуацію. Все тому, що на фронті не вистачало людей, які забирають «трьохсотих». Зізнається, нерідко товаришів, які потребували допомоги, витягували з поля бою самотужки.

«Мене поранило о 18:50, а виносили з поля бою о пів на 12 ночі. Весь цей час я лежав на землі. Один із побратимів загинув в тому бою. Четверо нас отримали поранення…», – зітхає.

***

Військовослужбовець пригадує, в селі на Харківщині, де дислокувався його підрозділ, з цивільних залишилося близько 50 людей. Серед них були й родини з дітьми. Втім, через постійні масивні обстріли, люди покидали домівки – не виїжджали здебільшого літні жителі.

«До української армії вони ставилися добре. Ми постійно помагали їм продуктами. Їм іноді теж привозили допомогу, але й ми ділилися, чим мали. Забезпечення в нас було, що гріх скаржитися, але ми того не зїдали. Якось через обстріли чотири доби сиділи в льосі. За цей час з’їли дві банки тушкованки, дві – паштету, шматок ковбаси й менше булки хліба. Води вистачило трохи більше як на дві доби. Пили розсіл, а від нього ж ще більше пити хочеться. Як вийшли, воду з болота пили, як коні», – пригадує.

***

З середини червня Віктор Демчук проходить реабілітацію в спеціалізованому госпіталі на Рівненщини. Свій стан характеризує лаконічно – «вже все нормально».

Чоловік пересувається на кріслі колісному, яке спеціально для нього підібрали місцеві медики, а Всесвітня організація охорони здоровя подарувала.

«Я сюди приїхав «овочем». Одну ногу «розробив», можу рухати мязами. Сподіваюся, що друга теж запрацює з часом. Займаюся в спортзалі, почав ходити на плавання. Стараюся не перенавантажувати себе, бо це теж не добре. Сам вже знаю, що і як треба робити. Приїжджаю в зал, тренер не стоїть наді мною, хіба дещо допомагає: ходити на ходунках, потримати коліна…», – ділиться успіхами захисник.

Також чоловік зізнається, що після контузій та поранення, отриманих на фронті, стала «підводити» пам'ять. Йому не завжди вдається запамятати імена нових знайомих, певні події… Втім вірить, що з часом це виправиться.

«До нас у лікарню Віктор приїхав мотивованим до занять. В нього досить активна життєва та громадянська позиція. Пацієнт є емоційно стійким, якщо говорити простіше та зрозуміліше. Зараз надаємо Віктору психологічний супровід, залежно від реабілітаційних цілей. Жодних проблемних ситуацій із ним не було, він відкритий до спілкування», – розповідає психологиня Центру реабілітації наслідків нейротравм Надія Рачун.

Надія Рачун
Надія Рачун

 

***

«До нас Віктора госпіталізували майже одразу після отримання травми – після того, як його прооперували. У Віті – травма спинного мозку й до нас у заклад він надійшов у «гострий» період. Але це насправді добре, адже дає можливість залучити всю дисциплінарну команду для реабілітації. В таких випадках шанси на хороший результат є значно вищими. Бо, як показує практика, якщо пацієнт потрапляє на реабілітацію за кілька місяців після отримання травми, складно давати певний прогрес», – розповідає лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Павлина Косар.

Павлина Косар
Павлина Косар

 

За словами медикині, Віктор – великий молодець в плані реабілітації. Він одразу «ввімкнувся» в цей процес і був зацікавленим, аби досягати результату.

«На початках Вітя не вмів пересідати на крісло колісне, мав постійний уретральний катетер. По суті, до нас він приїхав лежачим. Значну роль в реабілітації зіграла родина цього пацієнта, яка підтримувала його морально. Часто буває, коли людина отримує таку травму, сімя починає шкодувати, робити все за хворого. У Віктора ж навпаки – дружина, дійсно, є його партнеркою. Вона не зайняла роль мами, яка опікується. Вона навпаки казала чоловіку: пробуй все робити сам! Результат – очевидний», – продовжує Павлина Косар.

Лікарка зауважує, що за час реабілітації Віктор Демчук досягнув хороших результатів по своїй мобільності та практично став самостійним. Наразі  працюють над тим, щоб знов навчити пацієнта плавати.

«Віктор – дуже веселий та позитивний чоловік. Я особисто ним дуже пишаюся і вдячна за відносно мирне небо над нашою областю. Вдячна, що він пішов боронити країну. Він є прикладом для багатьох інших пацієнтів, дає їм певні поради щодо реабілітації, адже вже пройшов певний шлях, а вони тільки починають», – підсумовує лікарка.

***

Поруч із Віктором Демчуком у Клевані лікується і його командир. Чоловіка поранило на кілька днів раніше.

«Ми з ним тут постійно спілкуємося. Командир у нас те, що треба. Він завжди йшов з нами в бій», – резюмує боєць.

Плани ж на майбутнє Віктор поки не будує. Каже, найголовніше – стати на ноги. Через стан здоровя до війська Віктор повернутися більше не може, втім, зауважує, в тилу також справ вистачає.

Фото Інни ЛЬВІВСЬКОЇ

 

 

Коментар
19/07/2024 Четвер
18.07.2024
17.07.2024
Афіша