«Якби люди були небайдужі, не було б стільки смертей», — головний фельдшер рівненської екстренки

25 Червня 2021, 17:37

2601

Павло Яцюк

Павло Яцюк працює у «швидкій» вже 34 роки. Нині він головний фельдшер Рівненського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Чоловік організовує роботу екстреної служби, формує графіки чергування бригад, консультує фельдшерів та виїжджає на виклики до пацієнтів, повідомляють на сторінці Рівненського обласного центру ЕКМ та МК у фейсбуці.

— Фельдшер — це ніби мінілікар. Він так само як має знати все, бо у наших районах більшість бригад — фельдшерські. І саме на їхніх плечах лежить відповідальність за людські життя. Дехто нам інколи закидає, мовляв, ми «черстві». Це не так! Але для того, щоб якісно виконувати свою роботу, емоції потрібно відкинути вбік.

Читайте також: У пошуку підтримки: організації, які допомагають онкохворим жінкам в Україні

— Ваш син, Тарас Яцюк, також працює у «швидкій». Син пішов по слідах батька?

— У нас сім’я медиків. Дружина — фельдшерка-лаборантка у Рівненській центральній міській лікарні. Син змалечку ходив до мене на роботу, він фактично виріс у «швидкій». Його цікавило все, що відбувається у нас в екстренці. Вивчився і тепер працює разом зі мною. Дуже пишаюся ним.

— Чи працювали з сином разом в одній бригаді?

— Так, за вісім років його роботи у «швидкій» доводилося разом виїжджати на виклики. Тільки мені здається, що Тарасу це не дуже подобається (усміхається). Приємно бачити, як син з таким запалом ставиться до своєї роботи, але ж я батько… Хочеться дати і свою пораду, а він вже дорослий і самостійний.

— Що подобається у вашій професії, а що ні?

Читайте також: «Ти вигадала війну». Чого нас вчить історія сім’ї зі Слов’янська, яку розділила дезінформація

— Успішно надана медична допомога, яка врятувала життя пацієнту — це найкраще. Пригадую виклик, коли на працівника заводу вилилась соляна кислота. Завдяки нашій швидкій та злагодженій роботі ми врятували чоловіка. Згодом, він до нас прийшов в гості і подякував. Це було надзвичайно приємно. А засмучують (задумався) ті моменти, коли до нас ставляться агресивно, зневажають та лихими словами називають.

— Що потрібно, аби полегшити роботу медикам?

— Якби люди були небайдужими, то стільки смертей не було б. Через небажання чи невміння надавати першу домедичну допомогу шанс на життя втрачають чимало людей. Трапляються випадки, коли ті, хто оточує, навіть не хочуть допомогти на ношах перемістити потерпілого до карети «швидкої», про іншу допомогу промовчу… Звісно, це не про всіх.

— Чому так мало людей вміють надавати першу домедичну допомогу? Де цьому можна навчитися?

— У Рівному функціонує симуляційний центр, де проводять тренінги. Окрім того, можна знайти багато курсів щодо надання першої медичної допомоги. Зрештою, кожен може набратися базових знань, кожен в змозі врятувати життя іншому, але… Було б бажання. На жаль, через людську байдужість чи то страх, багато хто втрачає цю можливість.

— Робота в «швидкій» змінила вас?

— Коли щодня бачиш жахливі трагедії — стаєш більш обачливим та починаєш цінувати життя.

— Як змінилася ваша робота під час ковіду?

— Звучатиме «пафосно», але я не боявся ковіду, на виклики їхав без страху. Я сам обрав цю професію, це моє покликання, тому нарікати на роботу — це не про мене. Пишаюся тим, що мій син Тарас Яцюк також перейняв це невгамовне бажання рятувати життя іншим. Не чекаю ніяких відзнак і не хочу називатися героєм, а просто щиро бажаю, щоб люди були небайдужими один до одного і не стояли осторонь, коли поруч іншому зле.

Читайте також: «У них всі фотографуються». За що в породіллі просили гроші в Клеванській лікарні та Рівненському перинатальному центрі